Я не люблю таких моментів, коли не розумію гаразд, що діється і чим усе це пояснити.

Не така вже я й дурна, щоб не розбиратися в політиці, але до тодішніх подій причетні були головно чоловіки. Щоправда, декотрі з наших студенток теж приєднались до них, але я маю підозру, що вони зробили це не так із внутрішнього переконання, як заради хлопців, з якими дружили, просто хотіли всюди бути разом з ними і брати участь у їхніх таємничих особистих справах.

У чоловіків тоді блищали очі, вони охрипли, багато пили, від них тхнуло потом і горілкою. Це шаленство передалося й моєму батькові. Він зав’язував червону краватку, але — на думку мами — невідомо було, з ким, власне, батько збирається боротись: чи він революціонер, чи захисник старого порядку, за соціалізм чи проти? Ніколи в житті я не бачила, щоб батько чимось так захопився, ніколи раніш не траплялося, щоб він спізнився на обід. Тепер же це була річ звичайна. Батько ходив на якісь конференції та збори, одного разу навіть прийшов додому серед ночі, як запевняла мама, п’янісінький. Ми із Стенею тоді обидві прокинулись і в темряві з острахом слухали, як мама кричала, а потім довго плакала, охкала і просила батька, щоб він не забував, що в нього двоє незабезпечених дітей, щоб пожалів її й нас і не робив ніяких дурниць, бо сам він нічого не змінить, а нас і себе занапастить. Вона казала, що тільки дитина може не розуміти, чим закінчиться вся ця історія, і благала батька ні в що не втручатися, не ставати ні на чий бік. Не знаю, чи батько тоді послухався мами і чи мало якийсь зв’язок з цією нічною розмовою те, що сталося невдовзі після неї, — так чи інакше, незабаром батькові запропонували значно вищу посаду, щоправда, пов’язану з переїздом до невеликого міста на західних землях. Батька призначили директором електростанції, і він виїхав, щоб ознайомитися з цією новою й дуже відповідальною роботою, а також підготувати для нас житло.

Те, про що я пишу, сталося не відразу. Батько довгенько не зважувався прийняти цю пропозицію, не давав відповіді, бо мама про переїзд. І слухати не хотіла.

Справа тяглася близько двох місяців, відбулося кілька родинних нарад з участю тіток, але здебільшого без батька, на них говорилося про ненадійне становище західних земель, дорожнечу, брак стабільності, про тривожні події в Європі, які можуть призвести до війни, а що таке війна, ми вже знали. Не можу сказати, що врешті вирішило справу, пам’ятаю тільки: це сталося на черговому родинному засіданні, на яке тьотя Міля спізнилась. Ми чекали на неї; батько цього разу був дома, читав газету. Тьотя Міля, як я вже сказала, прийшла з запізненням. Вона ввійшла в пальті й капелюшку, стала на порозі й мовчки, нервово почала стягати рукавички. Обличчя в неї було червоне, схвильоване.