Я спокійна, радію, що побачуся з батьками та Стенею, але чогось мені сумно. Може, це сумно від свободи?
* * *
В Анджея категорія А, і якщо він не вступить де вузу, восени його заберуть в армію. Мій батько вважає, що військова служба була б йому тільки на користь, але Анджей і чути про це не хоче, влаштовує істерики, погрожує, що собі щось заподіє, а в армію не піде. Щодо Анджея та його виховання думки в нашій родині поділилися. Мій батько вважає, що такі методи виховання завдають шкоди молодій людині, що в результаті Анджей виросте неробою, а може, навіть бандитом. Тітка Міля запевняє, що Анджей дуже вразливий, здібний і честолюбний, що він цікавиться літературою і мистецтвом, вивчає англійську та французьку мови, пише вірші й дуже цікаві прозові уривки. За інших часів Анджей міг би стати письменником або журналістом. Мій батько страшенно дратує тітку, він каже, що за інших часів Анджей неодмінно вже став би Сенкевичем або Жеромським, що ж до його лінгвістичних знань, то, з усього видно, їх Анджею вистачає лише на те, щоб зачіпати та обмахорювати іноземців. Це було сказано не без підстави, бо одного разу Анджея на вокзалі затримала міліція; сталося це через якісь десять доларів, що їх Анджей нібито обміняв на злоті. Деякі неприємності були, але той іноземець, чи то австрієць, чи то німець, посвідчив, що подарував Анджею ці долари, і справу було припинено, до того ж наспіла амністія. Не знаю, я не втручаюся в справу виховання та навчання Анджея, правда, ніхто й не питає моєї думки, але іноді мені здається, що Анджей якийсь неприкаяний і дуже нещасний. Ніби він щось шукає і не може знайти. Що?
Сенс життя? Якесь велике почуття? Справжню пригоду? Щастя? Мій батько вважає, що Анджей нічого не шукає, просто йому надто добре живеться, і він «дуріє з розкошів». Моя мама каже, що батько безсердечний, до того ж такий підхід — не що інше, як спрощення проблеми.
Цей щоденник має бути суто особистим, і я не писала б стільки про Анджея, коли б не те, що через нього, а точніше, завдяки йому познайомилася з інтересним чоловіком, якого місяць тому сама вигадала, щоб Кшиштоф не думав, що в мене немає кавалера, — і ось одного вечора я несподівано зустрілася з ним. Я уявляла його собі так ясно, що майже не здивувалась, коли побачила. Він справді трохи схожий на Кшиштофа: таке ж темне, майже чорне волосся, тільки кремезніший за нього і, може, трошки нижчий на зріст. За фахом він, як я й придумала, науковець, захоплюється спортом, займається альпінізмом, їздить на мотоциклі, раніш, кілька років тому, належав до національної збірної з фехтування. Із чого ж усе почалося?