Пані Аксман розповідала, що їй багато разів радили скористатися прізвищем та німецьким походженням покійного чоловіка і здобути деякі привілеї, адже вони нікому не завадять, але вона не хотіла цього робити, шануючи пам’ять свого чоловіка, який був протестантом і з юнацьких літ приятелював з єпископом Буршем, котрого замучили німці. Тут я помітила, що розповідь пані Аксман почала дратувати її сина, і завела розмову про мистецтво та альбоми з репродукціями, які з’явилися в недавно відкритій міжнародній книгарні. Роман сказав, що часто там буває, йому подобається атмосфера книгарні й товариство, яке там збирається, навіть запах, що нагадує запах квитків авіакомпаній «Сабена» та «Ер Франс».
Я спитала, чи він з власного досвіду знає цей запах.
Роман відповів, як мені здалося, ледве стримуючи позіх, що вже двічі був в Італії та в Швейцарії на якихось в’їздах. Потім ми говорили про мотоцикли та автомобілі.
Роман сказав, що їздить на «BMW», але збирається продати його й купити «Іж» або. «Яву». Чи не думає він про чотириколісну машину? Так, але в дуже, дуже далекому майбутньому. Якої марки? Ну, а яку б я запропонувала? «Сімка аронде». Згода. Це підходить. Який талісман?
Кумедна мавпочка. Ну, а ззаду що? Плюшевий тигр, карта автошляхів і який-небудь журнал, наприклад, «Парі матч». Під кінець — і тут уже я виставила себе справжньою дурепою — я запитала про його винахід, за який він отримав Державну премію. Винахід? Так, дещо він придумав, як би це назвати? Коли сказати, що він винайшов щось схоже на крем для взуття, то це буде недалеко від істини. Я збагнула, та пізно, що Роман уже давненько з мене глузує. І страшенно розсердилась на себе.
Тітка Марися й тітка Міля покладали великі надії на знайомство з пані Аксман, яка пообіцяла «обробити» сина.
Роман був присутній на екзаменах, знав усіх викладачів, в інституті в нього нібито дуже певне становище. Коли Аксмани пішли, ми з тіткою ще довго розмовляли про Романа та його матір. Я сказала тітці, що вони обоє здаються мені несимпатичними — вона якась неприродна і претензійна, а він просто сноб. Тітка благала мене, щоб я не дала їм зрозуміти, якої я про них думки, бо ж від них залежить доля Анджея.
* * *
Анджей вступив до політехнічного, на водно-меліораційний факультет, — кажуть, екзамени там найлегші, зате великий конкурс. Скільки це коштувало здоров’я, зусиль і грошей, про те, як каже, тяжко зітхаючи, тьотя Міля, тільки господь бог знає. Отже, од військової служби Анджея врятовано, і тітку в зв’язку з цим чекають нові витрати. За те, що склав вступні іспити, вона пообіцяла йому в нагороду магнітофон, а якщо успішно кінчить перший курс — туристську подорож до Парижа за вісім тисяч злотих.