Роман. Ну, то я не тільки прошу, а просто благаю! Кристино, ну, що мені ще зробити, хочеш — стану на коліна? Ось, візьми цю абстрактну квітку мосьє Люрса. (Стає на одно коліно).

Я. Перестань, той літній добродій, з яким ти розмовляв, уп’яв у нас очі.

Роман (підводиться з колін). Нічого, то професор Бродовський, страшенно нудний тип.

Я (помітивши, що Роман починає перегравати). Ходім оглянемо картини мосьє Люрса.

Ми повільно йдемо втрьох, зупиняємось, розглядаємо якусь тканину, на ній я ледве вгадую оголену жіночу постать.

Кшиштоф (надувшись). Не люблю Пікассо.

Роман. Це не Пікассо.

Кшиштоф (на подив мені, бо я знаю, що він великий прихильник модерного мистецтва). Однаково. Не люблю, коли художник робить з людей інвалідів. У людини все повинно бути на своєму місці. Голова, руки, ноги і так далі.