Коли під'їжджали до Тирасполя, сходило сонце. Над Дністром танув легкий, ніжний серпанок. Від трави війнуло росистою свіжістю.

Зіскочивши з фургона поблизу Кріпосної Слобідки, Олексій був певен, що більше ніколи не побачить ні Галини, ні її фурмана. Та зустрілися вони того ж самого дня.

План в Олексія був такий: о третій годині дня відшукати «свого» в трактирі «Дністер», доручити йому з'їздити в Бички і за всяку ціну з'ясувати, що сповістить Галині Цигальков, головне ж — термін заколоту. Після цього дати можливість осавулові поїхати до Нечипоренка, а дівицю одразу ж знешкодити.

Щодо Парканів, то ними займеться повітова ЧК, де Олексій вирішив побувати ввечері, перед від'їздом, коли там буде трохи менше народу…

Щоб даремно не тинятися по місту, він пішов до Дністра і в прибережних кущах проспав до години дня. Прокинувся знесилений, із дзвоном в ушах: затінку майже не лишилося, він лежав на самісінькому осонні. Навколо було тихо, жодної живої душі. Тільки невтомні коники точили щось у траві та ріка хлюпала на обмілині. Олексій виправ онучі, сорочку і, поки вони сохли, розвішані на кущах, сам поліз у воду.

Легко, бадьоро простував він у Тирасполь. Містечко геть розімліло від спеки. Ледь-ледь жевріло життя на його вулицях. На ґаночках сиділи бабусі. Зрідка ліниво проповзали вози, в які було впряжено волів. Обковані колеса глухо вистукували на вибоїнах дороги, і курява подовгу висіла в гарячому повітрі, покриваючи бляшані вивіски кравецьких, шевських і годинникових майстерень.

Поблизу вокзалу назустріч повалив натовп: прибув поїзд із Одеси. На базарчику йшла жвава торгівля. Хитроокі спекулянтки напихали лантухи лахміттям, яке вони вимінювали на картоплю і кукурудзяні коржики. Заїжджі з навколишніх сіл селяни підшукували пасажирів. Стояв гомін, десь поряд, за кам'яною будівлею вокзалу, сердито і потужно дихав паровоз.

Трактир «Дністер» містився в низькому склепистому півпідвалі. На його дверях був намальований вусатий прикажчик з проділом посеред голови: в одній руці він тримав окіст, а в другій — пивний кухоль, над яким клубочилася купчаста хмаринка шумовиння. В глибині трактиру за прилавком, де, закриваючи всю стіну, височів дубовий буфет, господарював благообразний старик у клейончастому фартусі. На дощаному помості мордатий парубок у брудній сатиновій сорочці фальшиво награвав щось на гармонії. Відвідувачів обслуговував горбатий половий і худеньке, неохайно одягнене хлоп'я в калошах на босу ногу, що нагадало Олексієві Павку Синєсвитенка. Гроші брали наперед.

Олексій сів під стіною, біля входу. Хлопчик приніс йому поїсти. Ні окістом, ні пивом тут не пахло. Сухої риби з мамалигою давали тільки по одній порції. Зате підсолодженого сахарином чаю можна було пити скільки влізе — до двох кухлів давали корж із кукурудзяного борошна, прісний і несмачний.