Однак так міркувала людина, і вона програла. Першого дня, коли Мак-Таґґарт ішов новою стежкою, цим же шляхом ішов і Барі. Деякий час це спантеличувало вовчука. Тричі він бігав від старого сліду до нового. Згодом сумніви зникли. Новий слід був СВІЖИЙ, і звір пішов наслідці за керівником факторії з Лак-Бейна. Чоловік не знав, що відбувалося, аж доки не повернувся й побачив усе по снігові. Барі відвідав кожний самолов, щоразу підходячи до лінії пасток у точці, де нова стежка клином врізалася в стару. За тиждень безплідного полювання Мак-Таґґарт стонадцять разів устиг проклясти себе в нападах божевілля. Аж от у його голову прийшла ще одна ідея. Це було як натхнення, що зненацька осяює людину. Усе ж виглядало так просто, що здавалося майже неймовірним, як він не додумався до цього раніше.

Керівник факторії поспішив назад у Лак-Бейн.

Другого дня він був на лінії вже вдосвіта. Цього разу ніс наплічника, а в ньому десяток міцних вовчих пасток, замочених у бобровому жирі, і зайця, пійманого напередодні вночі. Раз по раз він із тривогою дивився на небо. До полудня воно було ясним, а тоді темні хмари покотилися зі сходу, і за півгодини почав падати невеликий сніг. Мак-Таґґарт зловив одну сніжинку своїм рукавом й уважно її роздивився. Вона була м’яка й пухнаста, і чоловік був з того неабияк задоволений. Це було саме те, чого він хотів. До ранку свіжий сніг мав би покрити стежки на цілих шість дюймів.

Керівник факторії зупинився біля першого будинку з пастками й узявся до роботи. Спочатку він викинув стару отруєну принаду й замінив її на зайця. Тоді почав установлювати вовчі самолови. Три з них помістив поруч із «дверима» будинку, куди мав проникнути Барі, щоб дістатися до принади. Інші дев’ять розставив кругом десь на відстані фута один від одного. Коли чоловік закінчив, то вийшов справжній кордон із самоловів, що оточували будинок. Ланцюгів він не закріпляв, залишивши їх вільно лежати на снігу. Якщо Барі потрапить в один самолов, то не уникне й інших, тож ланцюги й не потрібні будуть. Закінчивши роботу, Мак-Таґґарт уже смерком поспішив у хижку. Він ішов у високорадісному настрої, наперед святкуючи перемогу. Цього разу провалу не буде. Мисливець навмисно позабирав з усіх самоловів і пасток приманки, ідучи сюди від Лак-Бейна, тож у жодній з них Барі не знайде їжу, поки не прийде до «гнізда» з дванадцяти вовчих самоловів.

Тієї ночі випало сім дюймів снігу, і, здавалося, увесь світ убрався в білу диво-дивну вдяганку. Дерева й кущі стояли уквітчані білим пухом, скелі понатягали високі білі шапки, а під ногами лежав такий сипкий сніг, що гільза, яка випала з рук, буквально потопала в ньому й зникала з виду. Барі вийшов на лінію пасток доволі рано, але цього ранку був дуже обережний, бо більше не відчував Мак-Таґґартового запаху й не знаходив слідів від його снігоступів. Він пішов до першого самолова, розташованого приблизно на півдорозі між Лак-Бейном і хижкою, де чекав керівник факторії, однак принади там не знайшов. Вовчук ішов від самолова до самолова, та всі вони були порожні. Він підозріло понюшкував повітря, марно намагаючись зловити присмак диму чи людський запах.