І пішов далі цим слідом. Ним опанувало нове збудження, що було навіть більше, ніж збудження від полювання. Він був людиною, а отже, міг додати два і два, і після цих нескладних розрахунків у нього вийшла відповідь: Барі. Керівник факторії більше не сумнівався в цьому. Така думка з’явилася відразу, коли Лерю згадав про чорного вовка, але тепер Мак-Таґґарт, ретельно вивчивши сліди, був у цьому цілком переконаний. Це були сліди собаки, чорного пса. Тоді чоловік підійшов до першої пастки, звідки була викрадена принада.

Він неголосно вилаявся. Принади не було, але пастка не спрацювала. Загострена палиця з нанизаною приманкою й досі стирчала із землі, але вже пуста.

Увесь той день Буш Мак-Таґґарт ішов своєю лінією, і скрізь знаходив сліди присутності Барі. Кожен самолов був пограбованим. На озері він набрів на роздертого вовка. Його перше тривожне хвилювання, викликане відкриттям присутності Барі, тепер повільно змінювалося на гнів, і що далі керівник факторії просував, то сильнішим цей гнів ставав. Він знав, що чотириногі істоти часом грабують пастки. Але, зазвичай, вовк, лисиця чи собака, що зналися на крадіжках, могли спустошити лише кілька самоловів. А от Барі ходив від пастки до пастки, сліди на снігу чітко показували, що він зупинявся біля кожної з них. Мак-Таґґарт навіть подумав про себе, що тут не обійшлося без людської, а чи й диявольської участі. Вовчук уникав отруєної їжі, ні разу не підставив голову чи лапу до небезпечної ділянки пастки. Без очевидної на те причини він знищив норку, чиє блискуче хутро лежало тепер розкидане на снігу. Ближче до кінця дня Мак-Таґґарт прийшов до самолова з пійманою мертвою риссю. Барі роздер сріблястий бік тварини, і тепер її шкура не вартувала й половини ціни. Чоловік голосно вилаявся, а його дихання стало уривчастим і гарячим.

Присмерком Мак-Таґґарт дійшов до хижки П’єра Есташа, що була саме посередині лінії пасток, і взявся там обліковувати добуте хутро. Лише третина здобичі годилася на продаж, рись була зіпсована наполовину, шкурка норки розірвана надвоє. Другого дня він виявив ще масштабніше розорення, ще більше порожніх самоловів. Його гніву не було меж. Під вечір, прибувши до другої хижки, Мак-Таґґарт помітив там на снігу свіжі сліди Барі. Тричі за ту ніч він чув собаче виття.

На третій день керівник факторії не повернувся в Лак-Бейн, а почав обережно вистежувати Барі. За ніч випало на палець чи два снігу, і, ніби бажаючи ще більше розізлити свого ворога, вовчук почав хаотично кружляти за сто ярдів від хижки. За хвилин тридцять із неї вийшов Мак-Таґґарт і десь зо дві години ішов наслідці за Барі, аж доки не добрів до густого лісового болота. Барі тримався проти вітру, раз по раз ловлячи запах свого переслідувача. З десяток разів він підпускав Мак-Таґґарта до себе так близько, що міг чути тріск у чагарнику чи металевий звук від ударів гілок об дуло його рушниці. Тоді звір, наче окрилений якимось натхненням, раптом розвернувся великим колом і попрямував назад до лінії пасток. Керівник факторії, і собі розвертаючись, знову вибухнув лихослів’ям, і коли ближче до полудня досяг лінії пасток, Барі з усієї снаги був зайнятий своєю руйнівною роботою. Він убив і з’їв зайця, пограбував три самолови на відстані милі й знову подався прямісінько до Лак-Бейна.