Ближче до полудня він прийшов до «гнізда» з дванадцяти підступних самоловів, що чекали його з роззявленими щелепами під чималенькою ковдрою снігу. Цілу хвилину Барі стояв далеко за межами небезпечної лінії, принюхуючись і прислухаючись. Побачивши зайця, він роззявив голодну пащу й клацнув гострими іклами. Присунувся на один ступінь уперед, усе ще відчуваючи якусь небезпеку. Підозріло й тривожно Барі став вишукувати її носом, очима й вухами. Але навколо нього все було на диво тихо й спокійно. Його щелепи знову клацнули. Він тихо заскавулів. Що ж так хвилювало його? Де ж була та незрима й невідчутна небезпека? Вовчук повільно закружляв навколо будинку з пасток, тричі його обійшовши. Він підходив дедалі ближче, аж доки, нарешті, його ноги майже торкалися зовнішнього кордону самоловів. Ще хвилину постояв на місці, прищуливши вуха. Попри сильний запах зайця щось його таки стримувало. Іще б мить — і він пішов би собі геть, але раптом у самому будинку почувся пронизливий писк, наче від щура, а вже за мить Барі побачив там білішого за сніг горностая, що жадібно рвав зайця на шматки. Він забув своє дивне передчуття небезпеки й люто загарчав. Проте його відважний маленький суперник і не думав відступати від своєї їжі. Тоді Барі кинувся вперед, ускочивши прямо в «гніздо», що його зробив для нього Буш Мак-Таґґарт.

Роздiл 27

Роздiл 27

Зранку другого дня Буш Мак-Таґґарт почув брязкіт ланцюга ще за цілу чверть милі від «гнізда». Може, це була рись? Чи ілька? А може, вовк чи лисиця? ЧИ ЦЕ БУВ БАРІ? Далі чоловік біг підтюпцем, нарешті діставшись туди, звідки міг бачити все. Його серце мало не вискочило з грудей від радості, що попався його найлютіший ворог. Він підійшов із рушницею в руках, бувши готовий вистрілити, якби собаці вдалося звільнитися.

Барі лежав на боці, тяжко дихаючи від утоми й тремтячи від болю. Хрипкий стогін задоволення вирвався з Мак-Таґґартових вуст. Біля будинку з пастками, там, де Барі боровся за свою свободу, увесь сніг був сильно втоптаний і аж бурий від крові. Кров текла головно зі щелеп Барі, і коли той підняв голову, щоби подивитися на свого ворога, вона заюшила на землю з новою силою. Приховані під снігом сталеві щелепи відмінно виконали свою нещадну роботу: одна з передніх лап Барі була добряче затиснута на першому суглобі; обидві задні ноги знаходились у самоловах; четвертий самолов закляпнувся на його боці, вирвавши шматок шкіри завбільшки з половину Мак-Таґґартової долоні. Сніг міг розповісти історію відчайдушної нічної боротьби. Закривавлені щелепи Барі свідчили, як марно він намагався розгризти зубами сталь, що його полонила. У кожному його подиху відчувався біль. Очі були налиті кров’ю.