— Хлопчику, ти йдеш?

Навіть із такої відстані можна було розгледіти його щиру усмішку. Джим поманив Барі рукою, і в того несподівано з’явилися нові відчуття. Карвелів голос не був схожий на грубий голос П’єро, водночас він не походив і на ніжний, мелодійний голос Верби. За своє життя Барі знав небагатьох чоловіків і до всіх ставився підозріло. Однак цей голос буквально топив кригу недовіри. Було в ньому щось таке привабливе, що Барі раптом охопило бажання відкликнутись на нього, побігти за цим незнайомцем. Уперше в житті собака відчув потребу в чоловічій дружбі. Він не зрушив із місця, доки Джим Карвел не зайшов у хащі, і лише тоді пішов за ним наслідці.

Тієї ночі вони стали табором у густих заростях кедрів і ялиць, десь за миль десять на північ від Мак-Таґґартових мисливських угідь. Уже цілих дві години, як почався снігопад, що повністю приховав їхні сліди. Сніг ішов великими пухкими пластівцями, однак усі вони зависали на крислатих деревах. Карвел нап’яв невеликий шовковий намет і розпалив вогнище. Повечерявши, Барі розлігся на животі поряд із чоловіком і став на нього дивитися, не відриваючи очей. А той, спершись об дерево, з насолодою почав курити люльку. Він скинув із себе кожуха й поклав на нього шапку. Полум’я вогнища освітлювало зовсім молоде обличчя з досить масивною щелепою й насторожено сяйними очима.

— Добре мати з ким поговорити, — сказав він Барі. — З кимось, хто може зрозуміти, та водночас триматиме язика за зубами. У тебе бувало таке, що хотілося завити, але ти ніяк не наважувався? От таке тепер зі мною відбувається. Іноді я аж божеволію, так м’ні хочеться поговорити, а ні з ким.

Чоловік потер руки й простягнув їх до вогню. Барі стежив за всім, що той робить, пильно прислухаючись до кожного слова, що вилітало з його вуст. У погляді пса читалася мовчазна пошана, і це зігрівало Карвелові серце посеред самотньої й пустельної ночі. Барі повільно підповз до ніг Джима, а той раптом нахилився до нього й став гладити рукою по голові.

— Погана я людина, старий, — вибив сяку-таку посмішку устами. — Не сказав би про мене так, правда ж?.. Хочеш знати, що сталося?

Промовивши це, Карвел зачекав, поки Барі пильно на нього подивився, і тільки тоді повів розмову далі, неначе його бесідником була людина:

— Ну то слухай. Це було п’ять років тому, у грудні, саме перед Різдвом. Я мав батька, і, скажу тобі, він був хорошим чолов’ягою. Матері не було — лише батько. Жили ми з ним у мирі та злагоді, мов одним духом. Розумієш? Та якось прийшов до нас один чортів покидьок на ім’я Гарді й застрілив мого батька, бо той, бач, був його політичним опонентом. І що ви думаєте, добродію, цю погань не повісили за це, ні! Його виправдали! Він мав прірву грошей у кишені й купу друзів у політиці. Його засудили ті’ки на два роки ув’язнення. Але він і їх не відсидів. Ні… крий м’не, пане Боже, він і їх не відсидів!