Нарешті Карвел знайшов у лісі перші ранні синьоцвіти.

Тієї ж ночі він спакував свої речі.

— Час у дорогу, — сказав чоловік до Барі. — Я трохи змінив плани. Тепер ми йдемо туди, — і вказав рукою на південь.

Роздiл 30

Роздiл 30

Дивний настрій охопив Карвела, коли він розпочав свою подорож на південь. Чоловік не вірив у прикмети, ні в добрі, ні в погані. Забобони не відігравали в його житті важливої ролі, але він відрізнявся двома речами: допитливістю й любов’ю до пригод, і роки його самотніх блукань розвинули в ньому дивовижну здатність чітко усвідомлювати речі, що можна було б назвати надзвичайно бурхливою уявою. Джим знав, що якась непереборна сила манила Барі назад на південь, і цей поклик тягнув його не просто вздовж південної лінії за компасом, а до конкретної точки в цьому напрямку.

Ця обставина почала цікавити його все більше, а оскільки в нього було багато часу й жодного чіткого плану, куди рухатися, він почав експериментувати. Перші два дні Карвел звіряв напрям руху собаки за компасом, виявивши, що вони йдуть на південний схід. На третій ранок він навмисне взяв курс на захід і дуже швидко помітив зміни, які сталися з Барі: спершу занепокоєння, а тоді й пригнічення, коли пес понуро плентався за ним. Ближче до полудня Карвел різко повернув на південний схід, і майже відразу до Барі повернулося його попереднє завзяття, він побіг попереду свого господаря.

Багато днів після цього Джим слідував за собакою.

— Мо’, це й нерозумно з мого боку, старий, та принаймні кумедно, — наче виправдовувався він одного вечора. — До того ж так я доберуся до залізниці, а нею вже доїду до гір, то яка мені різниця? Я йтиму за тобою, якщо ти не вестимеш мене назад до того чоловіка з Лак-Бейна. Чи ти таки тягнеш мене до його лінії пасток, щоби помститися? Якщо вся річ тільки в цьому…

Він випустив із люльки клуб сірого диму й подивився на Барі, що мирно лежав, поклавши голову поміж передніми лапами, і собі дивився на чоловіка.

Тиждень потому Барі почав відповідати на запитання Карвела, повернувши на захід, щоб обминути Лак-Бейн. Після полудня вони перетнули лінію пасток Буша Мак-Таґґарта. Там можна було б добре поживитися, та Барі навіть не зупинився, упевнено прямуючи на південь. Він просувався так швидко, що інколи навіть зникав з поля зору Карвела. Хвилювання собаки було таке сильне, що той ледве стримувався, і щоразу, коли господар зупинявся, щоб відпочити, пес починав скавуліти, увесь час нюшкуючи вітер, що долітав із півдня. Весняна пора, квіти, укрита ярою зеленню земля, спів птахів і пахощі природи в повітрі повернули його назад до того великого «вчора», коли він належав Непісе. У його свідомості більше не було цієї зими. Довгі місяці холоду й голоду були позаду. Барі став уявляти собі майбутнє, і ці нові видива геть стерли спомини про минуле. Знову повернулися птахи, по-новому зацвіли квіти, небо знову стало синє, а отже, і Непісе обов’язково має повернутися. Ось вона чекає його за тим краєм зеленого лісу!