Подорожанин мав намір, прямуючи на північний захід, подолати вісімсот миль до Великого Невільничого озера ще до того, як випаде м’який сніг; звідти, коли настане весняне водопілля, планував проплисти на каное на захід по Маккензі і, нарешті, загубитися десь у горах Британської Колумбії. Та всі його плани різко змінились у лютому. Тоді вони потрапили в страшну хуртовину біля озера Волдая, і коли, здавалося, удача відвернулася від них, Карвел раптом натрапив на хижку в самому серці глухого хвойного лісу. Увійшовши туди, чоловік знайшов усередині мерця. З усього було зрозуміло, що упокоївся той досить давно. Карвел видовбав у мерзлій землі яму й поховав небіжчика.

Ця хатина виявилася справжнім скарбом для Карвела й Барі, особливо для чоловіка. Було схоже, що нею володів тільки покійний. Вона дала мандрівникам затишок і чимало харчу. Ба більше, її власник заготовив великий запас чудового хутра перед тим, як померти від запалення легенів. Карвел з неабиякою радістю дбайливо обдивився всі шкурки. За них можна було легко вторгувати тисячу доларів у будь-якому поселенні, і він не бачив жодної причини, чому б цей скарб не міг належати йому. Цілий тиждень чоловік ходив укритою снігом лінією пасток покійника, знаходячи там іще більше здобичі.

Ця хижка була розташована за двісті миль на північний захід від Ґрей-Лун, і досить швидко Карвел помітив, що Барі, відчувши той дивний поклик, тепер повертає голову вже не прямо на південь, а на південний схід. З дня на день сонце піднімалось усе вище, ставало тепліше, сніг під ногами м’якшав, а в повітрі відчувалося трепетне наближення весни. Разом із цим усім до Барі повернулася його гірка туга. Собаку потягнуло до самотніх могилок на Ґрей-Лун, згорілої хижки, покинутого куреня біля ставка, до його Непісе. Він спав і бачив марева минулих днів, знову чув тихий ніжний голос Верби, відчував дотик її руки, знову грався вві сні з нею в темних закутках лісу. А Джим сидів і дивився на Барі, коли тому снилися сни, щоразу намагаючись зрозуміти, що пес у цей час бачить і чує.

У квітні Карвел спакував добуті шкурки й подався на північ, у поселення Лак-ла-Біш, що належало Компанії Гудзонової затоки, де мав намір продати хутряний крам. Барі супроводжував його лише півдороги, а тоді десь іщез. Карвел повернувся до хижки вже після заходу сонця й знайшов його там. Він дуже цьому зрадів, обіймаючи голову собаки й довго його пестячи. Вони прожили в цій хижці до травня. До того часу бруньки на деревах уже набрякли, а із землі потяглася до сонечка зелена трава.