Карвел стиснув собі руки так, що аж захрустіли суглоби. П’янка посмішка раптом з’явилася на його обличчі, а очі загорілися вогнем. Чоловік глибоко вдихнув, і цієї ж миті вдихнув і Барі. То був просто збіг, хоча момент для цього всього був напружений.

— Ні, він уникнув ув’язнення, — вів далі Карвел, знову дивлячись в очі Барі. — Ваш покірний слуга знав, що це означає. Так, старий, його амністували б того ж року. А мій батько… він був для мене всім… лежав у могилі. Тож я просто пішов і прямо на судовому засіданні, перед суддею, адвокатами, його дорогими родичами й друзями вбив цього чортового покидька. Так, Я ВБИВ ЙОГО! А тоді втік. Чкурнув крізь вікно ще до того, як вони прийшли до тями, і подався до цієї дикої місцевості. От відтоді тиняюся світом, живу мисливством. Та, гадаю, сам Бог зі мною, хлопчику. Бо позатого літа Він учинив справжнє диво, щоб допомогти мені, і саме тоді, коли «червоні мундири» вже майже мене зловили. Тоді знайшли чоловіка, що потонув у тій окрузі, де, на їхню думку, вони загнали мене в глухий кут. Та милостивий Господь зробив цього чоловіка таким схожим на мене, що його поховали під моїм іменем. Тож офіційно я небіжчик, старий. Тепер мені нема чого боятися, бо я вже понад рік не бачився з людьми, що мене знали, і щось підказує мені, що Бог мені допоможе вибратися з цієї діри. А ТИ що думаєш про це, ге?

Він нахилився вперед, наче й справді хотів почути відповідь. Барі його й досі уважно слухав. Можливо, по-своєму вовчук і розумів його. Але тут, крім голосу Карвела, почулися й інші звуки. Притиснувши голову до землі, Барі почав прислухатися. Він заскавчав, тоді це скавчання переросло в гаркіт, у якому Карвел розчув застереження. Чоловік випрямився, за якусь мить устав, повернувшись на південь. Барі стояв поруч із ним, напруживши м’язи й наїжачивши спину.

— Твоя рідня, старий. Вовки, — сказав Джим за деякий час і пішов у намет по рушницю й патрони.

Роздiл 29

Роздiл 29

Коли Карвел вийшов із намету, Барі все ще стояв, немов із каменю витесаний. Якусь часинку чоловік мовчки уважно спостерігав за ним. Чи відповість собака на поклик вовків? Чи відчує належність до зграї? Невже тепер він його покине? А вовки підходили все ближче. Вони не кружляли, як це робили, коли гналися за карібу чи оленем, а йшли навпростець, прямо до їхнього табору. Джим розумів, чому це так. Увесь день із незагойної рани Барі сочилася кров. І тепер вовки відчували його кривавий слід у дрімучому лісі, там, де свіжий сніг не міг приховати запаху. Але Карвел не злякався. Ба більше, не раз за свої п’ятирічні мандри між Арктикою й вододілом він мав справу з вовками. Одного разу майже їм попався, щоправда, це було на безлісій місцевості. Та сьогодні біля нього горіло вогнище, і навіть якби воно згасло, можна було б легко залізти на якесь дерево. Тепер чоловік турбувався лише через Барі. Тому запитав його, намагаючись говорити якомога природніше: