Потім Ніїва заснув. Прокинувшись, він зачудовано роздивлявся вогненне сонячне сяйво. Учора він милувався золотим сонечком на віддалі. А цього весняного ранку побачив, як воно підіймається за обрієм у дивовижному північному краї. Сонце було криваво-червоним. Ніїва спостерігав, як воно невпинно здіймалося вгору, доки не округлилося, ставши пласким колом — величезне незвідане ЩОСЬ. Спершу малий подумав, що це Життя — страховисько, яке пливе над лісом й суне на них. Отож він повернувся до матері і запитливо заскавчав. Хай там що, Нузак не боялася. Повернувши велику голову до сонця, вона кліпала очима і вочевидь тішилася. Тоді й Ніїва відчув приємне тепло, що дарувало червоне «щось», і, попри занепокоєння, замуркотів під ласкавими променями. Червоне сонце невдовзі стало золотим, і долина знову обернулася на теплий осередок життя.

Протягом двох тижнів після першого в житті Ніїви сходу сонця Нузак не виходила за межі гірського кряжа й болота. Одного дня, коли Ніїві було вже 11 тижнів, вона подивилася в бік чорного лісу — у ведмедів почалися літні блукання. Лапи Ніїви зміцніли, і він уже важив добрих шість фунтів. Непогано як для ведмедика, що народився з вагою всього 12 унцій.

Почалися справжні пригоди — мама повела Ніїву в мандри. У темних загадкових печерах подекуди лишився неторканий сонцем сніг, тому Ніїва два дні скиглив за сонячною долиною. Якось ведмедям трапився водоспад, де Ніїва вперше рибалив у стрімкому потоці. Нузак прямувала все глибше у темний ліс. У цьому лісі Ніїва дістав перші уроки полювання. Ведмедиця привела його до низовини між коліном річки Джексон і річкою Шаматава, що була прекрасним мисливським угіддям на початку весни. Коли Нузак не спала, вона невтомно шукала харчі — порпалася в землі, перевертала каміння та розламувала гнилі колоди й пеньки. Сірі лісові мишки — хай які малі — були основною стравою. Ніїва захоплено спостерігав, як швидко рухалася неповоротка старенька матір, коли траплялася ця дрібнота. Часом Нузак ловила цілу мишачу родину. До цих ласощів додавалися ще сонні жаби й жабенята; іноді джмелі, оси й шершні. Ніїва куштував усього потрошку. На третій день мандрів Нузак знайшла горбочок завбільшки з два людських кулаки, де лишилися заморожені в сплячці мурахи. Ніїва з’їв їх багацько. Солодко-кислий присмак урізноманітнив меню.

Минали дні, чудернацькі створіння виповзали з-під колод і каміння. Ніїва відкрив для себе захопливе заняття — самостійне полювання. Він зустрів другого у своєму житті жука й убив його. Уперше вбив лісову мишу. У ньому швидко пробуджувалися інстинкти старого Сумінітика — відчайдушного батька, який мешкав за три чи чотири долини на північ від їхньої й ніколи не минав нагоди встрягнути в бійку. Наприкінці травня чотиримісячний Ніїва куштував чимало такого, від чого більшість ведмежат його віку померла б. Та від кінчика задерикуватого носика до куценького хвостика цей малий не мав ані краплі легкодухості. Він важив уже дев’ять фунтів і був чорним, як смола.