На початку червня сталася подія, що ознаменувала великі зміни в житті Ніїви. День видався таким теплим і сонячним, що Нузак вляглася на денний сон одразу після обіду. Ведмеді вийшли з лісистої низовини в долину, де зміївся струмок уздовж кам’янистих бережків й оголював біле дно. Ніїві спати не хотілося. Він аж ніяк не збирався марнувати дивовижний полудень на сон. Дивовижний світ вабив маленькі круглі оченята. Ніїва зиркнув на матір і заскавучав. З досвіду він знав, що протягом кількох годин ведмедиця буде мертвою для світу, якщо не полоскотати їй лапи чи не покусати за вухо, та й тоді вона лише підніме голову й нагримає. Ніїві набридло. Йому хотілося зайнятися чимось цікавішим — то він і подався на пошуки пригод.

Ніїва скидався на чорний м’ячик, що котиться зелено-золотими просторами. Він спустився до струмка й озирнувся — маму ще видно. Тоді потупав м’яким білим піском уздовж берега й забув про Нузак. Піщаний берег перейшов у вкритий свіжою оксамитовою травою, що лоскотала лапи. Малий почав перевертати каміння, шукаючи мурах. Спіймав бурундука після того, як переміг у несамовитій гонитві, що тривала аж двадцять секунд. Мало не під носом у ведмедика пробіг білий заєць. Ніїва переслідував Вапуза, доки той не зробив із десяток великих стрибків і не зник у гущавині. Ніїва наморщив носика й пискляво рикнув. Ще ніколи кров Сумінітика не закипала в ньому з такою силою. Йому хотілося щось схопити. Уперше в житті він поривався до бійки — ніби той хлопчисько після Різдва, який отримав у подарунок боксерські рукавиці й не має на кому їх випробувати. Він сів, насупився й роззирнувся, морщачи носа й виклично рикаючи. Ніїва знав: він володар світу, бо всі бояться його матері. Будь-яка істота лякається ЙОГО. Що за неподобство: жодної живої істоти, із якою міг би позмагатися сповнений сил ведмедик. Світ такий нудний!

Ніїва вирішив оглянути долину з іншого боку: обійшов велику скелю й раптом зупинився.

З того боку скелі виднілася величезна задня лапа. Якийсь час Ніїва сидів і дивився на неї, відчуваючи дедалі більший азарт. Цього разу він кусне матір так, що вона напевне прокинеться! Якщо вийде, він покличе її насолоджуватися красою й дивовижами літнього дня! Повільно й обережно Ніїва наблизився, вибрав непокрите шерстю місце на лапі і вгризся маленькими зубками аж до ясен. Страшний рик сколихнув повітря. Виявляється, то була не материна лапа — маля вкусило Макуза, старого ведмедя, злого і, м’яко кажучи, не дуже приязного. З віком Макуз, на відміну від схожої на добру бабусю Нузак, став гидливим і дратівливим. Ведмідь звівся на лапи й втупився в Ніїву, який усвідомив помилку. Старий був не лише гидливим — він ще й ненавидів ведмежат. Він щодня, ба навіть кілька разів на день, займався злочинним канібалізмом. Це був «учан», як кажуть індіанські мисливці, тобто лихий ведмідь, що ласував особинами власного виду. Розгніваний велетень зустрівся поглядом із Ніївою й заревів.