— Ні, повинна. Я надто довго залишалася. Пробачте, що поцілувала вас. Я не мала цього робити. Але я не встояла, тому що ви так блискуче збрехали!

Двері миттєво відчинилися, випускаючи її, а потім знову стали на своє місце. Він чув, як вона майже тікає по коридору, як зовсім недавно чув останні кроки О’Коннора.

А тоді настала тиша, і в тій тиші він знову почув її слова, що наче молотки стукали в його голові: «ТОМУ ЩО ВИ ТАК БЛИСКУЧЕ ЗБРЕХАЛИ!»

Роздiл 6

Роздiл 6

Посеред інших переваг і недоліків Джеймсу Кенту властиво було безжальне усвідомлення власних вад. Але ніколи ще він не був такої низької думки про себе, як у ці хвилини, коли зачинилися двері за загадковою дівчиною, що назвалася Мареттою Редіссон. Не встигла вона вийти за поріг, а його вже пік сором за те, як він поступився її майже дитячій кмітливості. Він червонів, лежачи на самоті.

Він, сержант Кент, найхолоднокровніша людина в поліції після інспектора Кедсті, яка під час допитів як ніхто наводила жах на злочинців; чоловік, відомий умінням зберігати спокій і сталеву витримку перед лицем найстрашнішої небезпеки, щойно був переможений — вщент розгромлений — дівчатком! І все ж таки після цієї поразки нестримне й часом спотворене почуття гумору змушувало його віддавати переможниці належне. Соромно було визнавати, що дещиця жіночого шарму зіграла з ним злий жарт. Він посміювався з О’Коннора, коли той описував вплив дівочих очей на інспектора Кедсті. А тепер — о, якби О’Коннор знав, що тут тільки-но сталося…

А потім, наче відскоком м’яча, рятівне почуття гумору вивело його з сум’яття. Кент упіймав себе на тому, що всміхається. Обличчя його вже не палало. Відвідувачка прийшла й пішла, а він і тепер знав про неї не більше, ніж коли вона з’явилася на порозі його кімнати — окрім того, що в неї чарівне ім’я. Маретта Редіссон. Він щойно почав згадувати, які питання хотів їй поставити — дюжину, півсотні питань. Хто вона така? Як і чому прибула до Пристані Атабаска? Як зацікавлена в долі Сенді Мактриґґера? Що за таємничі стосунки між нею та інспектором Кедсті? (А вони вочевидь є.) І головне: що насправді привело її до нього, коли вона знала, що він помирає. Кент заспокоював себе тим, що неодмінно дізнався б усе це, якби вона не пішла так швидко. Він цього не очікував.

Питання, що зараз найбільше ятрило його мозок: навіщо вона приходила? Чи зрештою то була лише данина цікавості? У неї такі стосунки з Сенді Мактриґґером, що одна лише цікавість привела її подивитися на рятівника? Це точно було не з відчуття вдячності, якої вона аж ніяк не виявила. Сидячи біля його смертного ложа, вона відверто глузувала з нього. Дівчина не могла приходити як посланець від Мактриґґера, інакше б залишила йому послання. Вперше він засумнівався, що вона взагалі знала арештанта, незважаючи на дивну сцену, що розігралася перед очима О’Коннора. Але вона точно була знайома з Кедсті. Дівчина жодним чином не відповіла на його напівзвинувачення, що вона переховується в бунгало інспектора. Він ужив саме це слово — «переховується». Це мало справити враження. А вона з такою чарівною безпосередністю пропустила це повз вуха, наче взагалі не почула — а він знав, що чула вона його дуже добре. Саме тоді вона продемонструвала йому свої дивовижні довгі вії й поставила несподіване питання: «А якщо ви не помрете?»