Цього ранку, зауважив Кент, обличчя Мерсера виглядало не таким рум’яним, а світлі очі — зовсім безбарвними. А ще той заходився посипати яєчню цукром замість солі.

Кент розсміявся та зупинив його.

— Можеш підсолоджувати мою яєчню, коли я помру, Мерсере, — сказав він. — Але доки я ще живий, я хочу її солоною! Знаєш, старий, ти негаразд виглядаєш цього ранку. Це тому, що це мій останній сніданок?

— Сподіваюся, ні, сер, сподіваюся, ні, — швидко відповів Мерсер. — Звичайно ж, я сподіваюся, що ви житимете, сер.

— Дякую, — сухо сказав Кент. — Де Кардіґен?

— Інспектор послав за ним, сер. Гадаю, він вирушив до нього. Ваша яєчня добре підсмажена, сер?

— Мерсере, якщо ти раніше працював офіціантом у буфеті, благаю, забудь це, заради бога! — вибухнув Кент. — Я хочу, щоб ти сказав прямо. Скільки мені лишилося?

Кілька секунд Мерсер вагався. Колір ще більше збіг із його лиця.

— Я не можу сказати, сер. Лікар Кардіґен мені не повідомив. Але, гадаю, недовго, сер. Лікар Кардіґен цього ранку сам не свій. І отець Лайонн збирається до вас з хвилини на хвилину.

— Дуже тобі вдячний, — кивнув Кент, спокійно приймаючись за друге яйце. — І, до речі, що ти думаєш про юну леді?

— Неймовірна, просто неймовірна! — захоплено видихнув Мерсер.

— Ото ж бо, — згодився Кент. — Неймовірна. Наче вкритий коленкором стіл у галантерейному магазині. Але тут є про що задуматися. Ти, бува, не знаєш, де вона зупинилася або навіщо приїхала до міста, ні?

Він знав, що ставить дурне питання, й майже не очікував, що Мерсер відповість. І дуже здивувався, коли той сказав:

— Я чув, лікар Кардіґен спитав її, чи можемо ми сподіватися на наступний її візит, а вона відповіла, що це неможливо, тому що сьогодні вона відпливає вниз по річці на вечірньому баркасі. Здається, сер, вона казала, що збирається у Форт-Сімпсон.

— Чорт тебе забирай! — скрикнув Кент, проливши на себе каву від хвилювання. — Це ж туди відрядили штаб-сержанта О’Коннора!

— Саме так лікар Кардіґен і казав їй, я чув. Але вона не відповіла. Просто… пішла. Якщо вас не збентежить у вашому стані маленький жарт, сер, я сказав би, що лікар Кардіґен від неї голову втратив. До дідька красива дівчина, до дідька, справді! Здається, він просто очманів від неї!

— Оце ти вже по-людськи заговорив, Мерсере. Вона гарна, чи не так?

— Ну… так… неймовірно гарна, містере Кент, — погодився Мерсер, раптом червоніючи до коренів свого безбарвно-білявого волосся. — Зізнаюся, що поява її в такому незвичному місці радше турбує.

— Я згоден із тобою, друже Мерсере, — кивнув Кент. — Мене вона неабияк стурбувала. І — послухай сюди, старий! — чи не зробиш ти найбільшу послугу людині, яка помирає?