Кент підійшов до вікна й висунувся назовні. Він дивився на ліс і бачив його зовсім іншими очима. Тепер у блиску ріки йому ввижалося ніколи до того небачене знамення. Зараз, поглянувши на свого пацієнта, лікар Кардіґен заприсягся би, що гарячка повернулася. В очах застиг вогонь. Обличчя горіло. У цю мить Кент не бачив смерті, не бачив залізних ґрат в’язниці. Його кров розганяло передчуття найбільшої з усіх пригод, що чекала на нього попереду. Він, найкращий мисливець за втікачами на дві тисячі миль диких просторів, переможе інших мисливців. Пес обернувся лисицею, і ця лисиця володіла хитрощами як ловця, так і здобичі. Він переможе! Світ манив його — і він досягне серця цього світу. В пам’яті спалахами зринали місця, де він міг назавжди знайти свободу та безпеку. Ніхто на всій Півночі не знав її потаємні закутки краще, ніж він — недосліджені, не нанесені на мапу місцини, далекі й загадкові клаптики невідомої землі, terra incognita, де сонце і досі сходить і сідає, не питаючи дозволу в закону, і Божий сміх лунає, як у ті дні, коли доісторичні тварини об’їдали верхівки дерев, не вищих за них самих. Туди, крізь вікно, от тільки набереться сил для подорожі — і нехай тоді закон розшукує його хоч сотню років, без жодної для себе користі.

Не пуста бравада і не шаленство крові породжували ці думки. Не паніка і не якесь хворобливе збудження. Навіть уявляючи, він і далі тверезо оцінював власні кроки. Він вирушить униз по ріці, в напрямку Північного Льодовитого океану. І він знайде Маретту Редіссон! Так, навіть якщо вона мешкає в казармах Форт-Сімпсона, він знайде її! Але що потім? Ось питання, на тлі якого блякли всі решта. І воно передбачало цілу низку відповідей.

Знаючи, що його план остаточно провалиться, якщо його побачать на ногах, Кент повернувся в ліжко. Його обличчя досі палало від фізичної напруги та збудження, коли за півгодини прийшов лікар Кардіґен.

У наступні кілька хвилин йому вдалося заспокоїти Кардіґена більше, ніж за минулу добу. Зрештою, запевняв він лікаря, що більше він думає про помилку, то більше почувається щасливим. Він зізнався, що спочатку новина про те, що він житиме, викликала в нього жах. Але тепер він бачить справу в іншому світлі. Щойно він набереться сил, як почне збирати докази на користь свого алібі, і він упевнений, що доведе відсутність власної провини у вбивстві Джона Барклі.

Він передбачає, що на нього чекають десять років в’язниці в Едмонтоні. Але що таке десять років там порівняно з сорока чи п’ятдесятьма роками життя, похованого в землі? Він до болю стискав руку Кардіґена і дякував йому за пречудовий нагляд і турботу. Це він, Кардіґен, урятував його від могили, казав Кент — і Кардіґен молодів у нього на очах.