— Боротися за життя — привілей, даний Господом кожному з нас, Джиммі. Я був наляканий, коли прийшов до тебе. Я вірив, що для тебе краще було би вмерти. Тепер бачу, що помилився. Це буде жахливий бій. Буду радий, якщо ти виграєш. Якщо ж програєш, то я знатиму, що ти програв з гідністю. Напевно, ти маєш рацію. Мабуть, буде найкраще побачитися з інспектором Кедсті, перш ніж щось думати. Це матиме свій психологічний вплив. Сказати йому, що ти готовий його бачити?
Кент кивнув.
— Так. Зараз.
Отець Лайонн підійшов до дверей. Навіть тоді він, здавалося, якусь мить вагався, немов бажаючи знову закликати Кента передумати. Потім він відчинив двері та вийшов.
Кент чекав із нетерпінням. Обмацуючи рукою постіль, він натрапив на хустинку, якою витирав губи, і раптом подумав, як давно не бачив на ній свіжих плям крові. Тепер, коли він знав, що рана не смертельна, тиск у грудях вже не спричиняв йому такої незручності. Він відчув бажання підвестися й зустріти відвідувачів на ногах. Кожен нерв його тіла прагнув дії, і хвилини тиші, що настали після того, як за місіонером зачинилися двері, були важкі для нього. Минуло чверть години, перш ніж він почув кроки, що повертаються, і за звучанням вгадав, що Кедсті йде не сам. Напевно,
Те, що відбулося в наступні кілька секунд, стало для нього неабияким потрясінням. Отець Лайонн увійшов першим, за ним — інспектор Кедсті. Кент кинув швидкий погляд на обличчя командира Н-ської дивізії — і ледве впізнав його. Легкий нахил голови, який важко було назвати привітанням, був відповіддю на кивок і салютування Кента. Ніколи ще він не бачив, щоб обличчя Кедсті так сильно нагадувало маску позбавленого емоцій сфінкса. Але що вразило його найбільше, то це присутність людей, на яких він не очікував. Одразу за Кедсті увійшов Макдуґал, суддя, а слідом за Макдуґалом — констеблі Пеллі й Брант, прямі й підтягнуті, явно при виконанні службових обов’язків. Кардіґен, блідий і стривожений, увійшов останнім разом зі стенографісткою. Не встигли вони всі зайти в кімнату, як констебль Пеллі проголосив формальне попередження, що, згідно з карно-процесуальним кодексом Королівської Північно-Західної кінної поліції, Кент офіційно перебуває під арештом.
Він не очікував на це. Звичайно ж, він знав, що карний процес буде розпочато, але не очікував такої безжальної раптовості. Він гадав, що спочатку поговорить із Кедсті, як чоловік з чоловіком. Але — закон є закон. Він збагнув це, перевівши погляд зі скам’янілого обличчя Кедсті на пусті нерухомі обличчя давніх друзів, констеблів Пеллі й Бранта. Якщо візитери й мали співчуття, то ховали його дуже глибоко, окрім хіба що Кардіґена та отця Лайонна. І Кент, лише мить тому пойнятий радісною надією, відчув, як його серце наливається свинцем в очікуванні моменту, коли він розпочне боротьбу за повернення свого життя і відновлення втраченої свободи.