У цій важкій ситуації Кент почувався розгромленим. Перед ним наче відкрилося віконце, і він побачив те, що давно вже бачив Кедсті. Але в міру того, як спливали хвилини, у ньому знову почав прокидатися дух боротьби. Він був не з тих, хто легко здається. Особиста небезпека завжди збуджувала його до глибин душі, а він ще ніколи не стикався з небезпекою більшою, ніж ця. Швидко стрибнути, влучивши момент — зараз це вміння не рятувало. Десять років навчання підготували його до ловів на людей, і він добре розумівся на психології переслідуваного. Завжди, вистежуючи чергову здобич, він спочатку намагався пройнятися розумінням до втікача, подумки поставити себе на його місце. Першим кроком Кента у цій карколомній грі було проаналізувати, що зробив би злочинець за певних обставин, у певному оточенні й певної расової належності. Він розробив для себе надважливі правила, але завжди відпрацьовував їх із позиції переслідувача. Тепер же він розглядав ситуацію з протилежного боку. Він, Джеймс Кент, більше не був мисливцем — він був здобиччю, і всі ті хитрощі, які він опанував, мали тепер бути використані з точністю до навпаки. Його вміння орієнтуватися в лісі, його кмітливість, чудові навички гри сам на сам мало допоможуть, коли дійде до слідства і лави підсудних.

Першим джерелом натхнення стало відчинене вікно. Пригоди завжди були сіллю його життя, а там, за зеленими лісами, що перекочувалися навколо, наче гребені хвиль, лежала найбільша пригода з усіх, що коли-небудь випадали йому. У цих милих серцю лісах, що вкривали собою півконтиненту, він волів би померти, якщо світ здолає його. Кент уже бачив, як гратиме роль переслідуваного — як ще ніколи ніхто не грав. Дайте тільки йому зброю в руки і свободу, і нехай весь світ на нього чатує…

Його очі запалали від нетерпіння, але вогонь у них швидко згас. Зрештою відчинене вікно було не більш як знущанням. Він зісковзнув із ліжка і спробував втриматися на ногах, але від цієї спроби в нього одразу запаморочилося в голові. Він сумнівався, що, вибравшись крізь вікно, зможе подолати хоча б сотню метрів. У ту ж мить йому свінула інша думка. Розум потроху прояснювався. Хитаючись, він пройшовся кімнатою, туди й назад — уперше за той час, коли куля метиса вклала його в ліжко. Він обдурить Кардіґена. Він обдурить Кедсті. Відновлюючи сили, він збереже своє одужання в секреті. До останнього вдаватиме недугу — аж доки однієї ночі не скористається відчиненим вікном!

Від цієї думки його охопило ніколи ще не знане хвилювання. Вперше він відчув безмежну прірву між переслідувачем і переслідуваним, між людиною, що сама по собі веде смертельну гру, і тим, хто грає в неї проти закону й усіх тих сил, що стоять за законом. Якщо переслідування завжди приємно збуджувало його, то втеча від переслідування збуджувала ще більше. Кожен нерв у його тілі дзвенів від напруги, розум палав незнаним досі вогнем. Він обернувся на звіра, загнаного в пастку. Зараз мисливцем був інший.