Роздiл 8

Роздiл 8

Невдовзі після того, як двері палати Кента зачинилися за лиховісною делегацією слуг закону, юний Мерсер усе стояв у коридорі, сперечаючись сам із собою. Чи, бува, його час не настав? Врешті-решт він вирішив, що таки настав, і з п’ятдесятьма доларами Кента в кишені вирушив до хижки старого індіанського слідопита Муї. Годиною пізніше він повернувся — саме вчасно, щоби побачити, як двері палати Кента відчиняються знову. Першими звідти вийшли лікар Кардіґен і отець Лайонн, за ними — білява стенографістка, суддя та констеблі Пеллі й Брант. Затим двері зачинилися знову.

У кімнаті, увесь спітнілий після пережитого випробування, сидів Кент, відкинувшись на подушки, і пломінкими очима дивився на інспектора Кедсті.

— Я просив залишити нас наодинці, Кедсті, бо хотів поговорити з тобою як з людиною, а не як з моїм командиром. Я більше не на службі, як я розумію. І коли так, то не зобов’язаний поважати тебе більше, ніж будь-кого іншого. І я радий, що маю такий привілей — назвати тебе клятим мерзотником!

Кедсті повільно стиснув кулаки, і його обличчя, вже червоне, спаленіло ще сильніше. Перш ніж він устиг заговорити, Кент продовжив:

— Ти не виявив до мене найменшої поваги й співчуття, які мав до послідущих злочинців. Ти здивував усіх у цій кімнаті, бо колись — якщо не тепер — ці люди були моїми друзями. Річ не в тому, щó ти казав, річ у тому, як ти це казав. Щоразу, як вони схильні були мені вірити, ти миттєво покладав цьому край, і робив це у безчесний, несправедливий спосіб. Ти не давав мені жодного шансу. Коли мені майже вдавалося переконати їх, ти зводив усе до букви закону. А ти ж не віриш, що я вбив Джона Барклі. Я знаю це. Ти назвав мене брехуном у той день, коли я зробив це ідіотське зізнання, ти й досі вважаєш, що я тоді збрехав. Я чекав, доки ми будемо наодинці, щоб спитати в тебе певні речі, бо в мене ще лишилося трохи поваги, якщо в тебе немає. Що за гру ти ведеш? Звідки ці переміни в тобі? Може…

Він подався до Кедсті, і його права рука мимоволі стиснулася в кулак, твердий, мов камінь.

— Може, це через дівчину, що переховується в твоєму бунгало, Кедсті?

Навіть у цей момент, коли йому страшенно кортіло вдарити цього чоловіка, він не міг не захоплюватися його кам’яною витримкою. Кент ніколи не чув, щоб хтось назвав Кедсті безчесним чи мерзотником. І навіть зараз інспектор лишався незворушно спокійним, хоча його обличчя горіло. Навіть натяк Кента на те, що він веде свою гру, навіть пряме звинувачення в тому, що він переховує Маретту Редіссон у своєму будинку, анітрохи, здавалося, не стривожили його. Деякий час Кедсті дивився на Кента, наче оцінюючи напрямок його думок. Коли він заговорив, голос був таким тихим і спокійним, що Кент завмер, не зводячи з нього здивованих очей.