— Боже мій, Кенте, як би я хотів, щоб це зробив ти!

Була рівно четверта година, коли прийшов Фінґерз. Він ще менше, ніж учора, був схожий на того, давнішнього Фінґерза. Він більше не сопів. Він начебто скинув трохи ваги. Обличчя пожвавішало. У ньому відчувалося нове життя — і це найбільше вразило Кента. Очі набрали кольору. І з ним уже не було Тоґза, його пса. Чоловік усміхнувся, ручкаючись із Кентом, кивнув і розсміявся. І зрештою Кент узяв його за плечі й труснув, не в змозі передати радість словами.

— Я не спав усю ніч, — тихим голосом сказав Фінґерз. — Удень я не насмілююся метушитися, бо почнуть цікавитися люди. Але, врятуй Боже мою душу! — минулої ночі я добряче побігав, Кенте. Я, мабуть, пройшов із десяток миль, може, трохи більше чи менше. Але справи йдуть — і добре йдуть!

— А Понте, Кіну, Муї?..

— Усі працюють, як чорти, — прошепотів Фінґерз. — Є тільки один шлях, Кенте. Я освіжив у пам’яті всі відомі мені закони, і скажу тобі: не існує закону на землі, який урятував би тебе. Я читав твоє зізнання, і не думаю, що ти відбудешся виправним закладом. Вважай, що зашморг у тебе на шиї вже затягується. Бо я гадаю, що тебе повісять. Ми просто маємо якось інакше витягнути тебе звідси. Я мав розмову з Кедсті. Він зробив розпорядження відправити тебе до Едмонтона за два тижні, починаючи з завтрашнього дня. Нам знадобиться увесь цей час, але його нам цілком вистачить.

Наступні три дні Фінґерз щовечора приходив у камеру Кента і щоразу виглядав краще. Щось швидко зміцнювало його плоть і повертало тіло у форму. На другий день він сказав Кентові, що нарешті знайшов шлях до порятунку, тож коли настане час, втеча буде легкою. Але він вважає за краще наразі не втаємничувати у це Кента. Кент має бути терплячим і вірити. Це найголовніше — у будь-який час зберігати віру, що б не сталося. Кілька разів він наголошував на цьому «що б не сталося». На третій день Фінґерз здивував Кента. Він був неспокійний, трохи знервований. Він і досі вважав за краще не розкривати Кентові всього плану, принаймні до наступного дня. Фінґерз пробув у камері не довше за п’ять-десять хвилин, і було щось незвичне в тому, з якою хваткою він потиснув руку Кента на прощання. Чомусь після його відходу Кент уже не почувався так добре. Він із нетерпінням чекав наступного дня. День настав, і годину за годиною він прислухався, чекаючи важких кроків Фінґерза в коридорі. Так минув ранок. Подальші години видавалися нестерпно довгими. Настала ніч, а Фінґерз так і не з’явився. Кент майже не склепив очей, відтоді як ліг спати, до ранку. Об одинадцятій годині з’явився місіонер. Перш ніж він пішов, Кент дав йому коротеньку записку для Фінґерза. Він щойно встиг пообідати, і Картер саме забрав тарілки, коли отець Лайонн повернувся. Ледь глянувши на його обличчя, Кент збагнув, що той приніс лихі новини.