Коли Болько й Собіслав пішли з П'ястуном, котрий більше вже не опирався, стара баба роззулася й залишилась відпочивати. Не боялась ні диких звірів, ні гадюк, ні інших істот. Вирішивши заночувати, вона зручно вмостилася в залишеному курені.
П'ястун повів своїх супутників до себе додому; ідучи лугом, вони надибали пастуха з табуном, взяли у нього коней, щоб завидна дістатись до городища. Проте крізь лісову гущавину не можна було швидко їхати, отож до хати П'ястуна вони прибули лише вночі, а Собек поскакав далі, в городище, — повідомити людей, що князя вже знайдено і завтра його приведуть. Цілий вечір господар мовчки просидів на лаві. На другий день Болько встав раніше і був уже на сторожі. Але П'ястун, не перечачи більше, сів на коня, і вони поїхали.
На півдорозі до городища князя чекали старійшини, що вийшли йому назустріч.
— Милостивий пане, — спитав, простягаючи до нього руки, Крак, — чого ти покинув нас? Така вже воля богів, щоб ти панував і наказував. Ти єдиний, кого всі погодились обрати князем.
— Я не чувся і не чуюсь на силі, — сказав П'ястун, — мене пойняла тривога. Зжальтесь наді мною! В убогому житті своєму я свідомий того, що роблю, якою доріжкою йду; а якщо ви наділите мене владою, то чи ж знаю я сам, як користуватимусь нею?
Його заглушили голосні вигуки:
— П'ястун! П'ястун!
Раптом юрба розступилася, і двоє незнайомців, яких він приймав у себе під час пострижин, постали перед ним. Усміхаючись, вони підійшли і вклонились йому в ноги.
Ми приїхали ще раз, щоб в ім'я єдиного бога мужа справедливого благословити.
Велика радість охопила юрбу. Залунали веселі крики. Мишки, які, мабуть, загодя приготували князівську шапку з пером, протиснулись крізь натовп і простягли її П'ястунові; молодший з гостей, перехрестивши старого, одяг її йому на сиву голову. І знову здійнявся гамір, залунали веселі голоси. Старець стояв замислений, майже смутний. А коли всі обступили його, він сказав:
— Ви бачили самі, що я не прагнув і не домагався влади. Звеліли взяти її, я й беру; використаю її на збереження ладу і підтримання справедливості, а якщо доведеться суворим бути, я буду суворим; пам'ятайте, що ви змусили мене до цього.
— Наказуй і прав! — залунало з усіх боків. — Хай буде так, як скажеш! Хай буде так!
Ще раз проголосили П'ястуна князем, і Сцібор, вклоняючись йому до колін, промовив:
— Піклуйся про нас, як дбав про бджіл своїх.
Навколо стояв радісний гомін. Побачивши, що в новообраного нема меча, Сцібор умить відв'язав свій і як знак влади власноручно привісив П'ястунові до паска. Хтось простяг йому білий жезл. Чужоземних гостей попросили благословити меч і жезл, і вони виконали це прохання: звели до неба очі, склали руки і щось зашепотіли собі під ніс. Натовп подумав, що вони — ворожбити, котрі прибули сюди здалека.