Лише після тривалої розмови з Генгом старший з Лешків, котрий ще не зовсім забув ляську мову, звернувря до Добка; він говорив, що народ за благодіяння відплатив чорною невдячністю князеві, і вони, його сини, замість допомоги, зазнали переслідування й ледве врятувались від смерті. Ось чому загинув їхній дід Мілош, а самі вони змушені шукати підтримки в материних родичів або підкупом добиватись її, щоб повернутись на землі, які їм належать за правом спадщини. Потім другий з них, разом з дядьком Клодвігом, почали лаяти полян, сердито грюкаючи кулаками по столу та без упину сиплючи погрози.

Добек мусив терпляче й мовчки вислухати їх. Він стояв, як німий, поки розмова не стала спокійнішою, а князі не охолонули. Старший, полагіднішавши, почав його намовляти, щоб він перейшов на їх бік і перетягнув своїх приятелів; Клодвіг повторив де ж саме по-німецьки, а Генго переклав, додавши від себе, що його чекають всілякі ласки.

— З вас одного, — мовив дядько, — хоч би ви й пішли з нами, мало було б користі — дорогу показувати у нас є кому. Від двох рук, навіть найдійовіших, мала поміч. Якщо хочете прислужитися нам, то ви повинні інакше це зробити. Вертайтесь назад додому, візьміть на себе командування і вируште проти нас походом, але тримайтесь у тилу. А коли вже дійде до битви, ви накиньтесь з одного, а ми — з другого боку. Затиснемо ворога в лещата, щоб ніхто живий не вийшов. Та й інших, знатніших, підмовте, хай вчинять те ж саме.

Добек терпляче слухав, хоч у нього в душі вирувало й кипіло. Князі ж почали сипати обіцянки, запевняти, що наділять його величезними земельними угіддями, владою, значними скарбами, призначать намісником, а коли Генго, сміючись, щось шепнув їм, то й натякнули, що навіть видадуть за нього німецьку панну, свою родичку, за яку дістане посаг, що його і в десять возів не вмістить. Добек тільки слухав та кланявся, скоса поглядаючи на свого німця, і, хоча його душила лють, змусив себе прийняти цю ласку так, як було потрібно. Потім дуже люб'язно посадовили Добка біля себе на лаві й почали пригощати. Лешек, знявши з пальця перстень, віддав йому на честь угоди, другий подарував чудовий меч, а дядько, теж вдаючи з себе щедрого, простяг важкий металевий кубок, осушивши його за здоров'я Добка. Лише коли принесли меду, Добку стало трохи веселіше на серці; він тішив себе думкою, що обдурив німців; прикинувся дурником і, тихенько сміючись над ними, почав щось варнякати, а Лешек перекладав для тих, хто не розумів його мови. Так просиділи вони майже до вечора; домовились, що Добек повернеться додому і, що б там не трапилось, візьме в руки командування (як і личило йому) та й перетягне інших на бік Лешків. Все це, правда, крізь зціплені зуби, Добек пообіцяв зробити. А сам чекав тільки, щоб якнайскоріше вирватися звідси і хоч одним оком окинути ворожий табір. І от задарованого Добка Генго повів, нарешті, в один із куренів, що був завчасно звільнений для них, і, залишивши його відпочивати, повернувся до своїх.