В майстерно відшліфованому сказанні про Ванду помітна пізніша епоха і в багатьох подробицях, і в прикрасах; проте безсумнівно, переказ це старовинний, тільки зіпсований непотрібними, штучними прикрасами.

Повернення воєвод після смерті Ванди прекрасно показує, в якому саме місці були встановлені взяті з вуст народу надмогильні сказання, котрими хотіли скористатися літописці для того, щоб зв'язати казкові події із слов'янськими, а саме — чеськими легендами.

Поява в процесі розвитку народу общинного правління воєвод наближає нас до дійсності. На тлі цієї історичної правди знову виступає сказання, але вже не хорватсько-чеське, а лехітське, не менш за своїм характером казкове, ніж попереднє.

Напади ворогів — свідчить воно — угорців і моравів змушують полян шукати собі вождя.

«Був у ті часи, — пише Длугош, — серед поляків чудовий лицар, Пшемисл на ймення (ім'я це лехітсько-чеське, або, вірніше, старослов'янське), добре вишколений вояк, великий знавець військового мистецтва, знаменитий не своїм походженням, а дотепністю і спритністю; до того ж відзначався винятковою чесністю та іншими хорошими рисами, і всі ставились до нього з великою повагою. Особливе довір'я він викликав у своїх земляків, бо вміло поєднував вроджені здібності з досвідом, набутим у різних походах та битвах. І ось цей лицар, помітивши, що ворог почав необережно й недбало діяти, склав план, скоріше дотепний, ніж сміливий… Ледь почало світати, він наказав порозвішувати на пагорбах, навпроти ворожого табору, велику кількість схожих на шишаки блискучих речей, поява яких у промінні ранкового сонця викликала замішання серед ворожого війська; квапливо вхопивши зброю, без належного строю й порядку кинулося воно, жадаючи нової перемоги над поляками, сліпо, з бойовим запалом, у той бік, де блискотіли уявні шоломи».

Длугош докладно описує, як Пшемисл, заманивши таким чином ворога в засаду, напав і розбив його дощенту; за цю щасливу перемогу Пшемислава було оголошено королем і названо Лешком.

У всій цій розповіді відчувається штучність у підборі фактів, потрібна для того, щоб зв'язати цю легенду з Лешками і їх родоначальником Лехом. В основі переказу лежить якась глуха традиція про владарювання над краєм племені чи стану Лехів. Варте уваги тільки одне, що переказ наголошує на простому походженні Пшемислава і що національна свідомість ставить вище особисті заслуги, ніж походження, як це буде видно пізніше і в легенді про П'яста. Пшемислав також убогий воїн, незнатного роду. Народне першоджерело тут маловідчутне, скоріше ми тут бачимо роботу літописця, до того ж не дуже майстерну. Цей Пшемислав-Лешек також помирає, не залишивши потомства; він причеплений до общинного правління дванадцяти воєвод як якась фантастична оздоба для нагадування про Лешків.