Вже зовсім смеркло, як Доман причалив з нареченою до берега. Вона весь час плакала, але мовчала й не опиралась: тепер була переконана, що від долі їй не втекти. Він повіз її на коні — тільки не до себе додому, а до Вішів, нічого їй про це не сказавши. Мав намір узяти її з батьківського дому, аби не говорили, що схопив дівку по-розбійницьки. Коли на світанку, глянувши крізь сльози, Дзіва узріла знайому околицю, вуста в неї усміхнулися, заплакані очі повеселіли. Мовчазним поглядом вона подякувала Доманові.

Осінній ранок був прохолодний, коли вони зупинилися біля воріт. На подвір'ї Живя з братовими набирала воду, в дверях стояв Людек, лаштуючись іти на влови. Побачивши, що хтось під'їхав верхи на коні, і впізнавши Домана, а коло нього жінку з закритим обличчям, всі побігли до них. Тут Дзіва скочила на землю і, забувши про все, пломеніючи від щастя, замахала до своїх руками. Сестри з радісним криком кинулися одна одній на шию, невістки теж побігли обійняти її, прилетів брат запитати, що сталося.

Доман зліз з коня біля воріт.

— Людку, брате, — звернувся він, — я привіз вам сестру, доля призначила її мені, і вона мусить бути моєю, але взяти її я хочу з ваших рук, з-під батьківської стріхи. Тож благословіть нас і справте весілля!

Дзіва притулилася зашарілим обличчям до плеча сестри, плачучи і сміючись водночас. Людек з братом, що вибіг з хати, заплескали в долоні. Незабаром прийшли і свати, було запрошено дружбів, приїхав князівським поїздом молодий жених, відсвяткували весілля, на якому гості сім днів їли, пили, співали, танцювали й веселилися.

І я там був, мед і пиво пив, бо ж саме так має закінчуватись прадавня легенда.

ДОДАТОК. ІСТОРИЧНІ ЛЕГЕНДИ

ДОДАТОК.

ІСТОРИЧНІ ЛЕГЕНДИ

Як про дитячі літа людини, так і про перші таємничі дні зростання і розвитку народу, коли нема свідків, котрі б щось розказали, важко розповідати. Як дитина, котра, народившись на світ, швидко набирається сил і перетворюється в дорослу людину, так і народ у пітьмі первобутності, обдарований винесеною ще з колиски потенцією, в незбагненний спосіб формується для своїх майбутніх випробувань.

Отож нема нічого важчого, як підняти завісу, що закриває прадавнє минуле народу. Такі епохи залишають після себе мало пам'яток і слідів. Тільки аналогія, порівняння, певні сталі закони, за якими розвивається людство, дають можливість робити якісь висновки. З родин виростають роди, племена, общини і народи; але таємничий цей процес фактично не дозволяє себе дослідити, і ембріологія народу завжди залишиться тільки правдоподібністю й гіпотезою.