„Що ж, доведеться взяти її силою,“ — заявив дур. — „Вона не хоче визнавати своєї помилки. Її треба примусити.“

„Якщо я зроблю це,“ — застеріг здоровий глузд, — „то втрачу її назавжди.“

Цього разу Ґабріель схильний був прислухатися до голосу розуму.

— Я не розлюблю вас, — сказав він. — Я кохатиму вас завжди.

— Ну, будь ласка, — заблагала Матильда. — Забудьте про мене. Не любіть мене, не треба. Я… я люблю іншого.

— Філіпа? Але ж він не любить вас.

— Ні! — вигукнула Матильда. — Він теж кохає мене. Він сам це сказав.

— Атож, звісно! — з неприхованим сарказмом промовив Ґабріель, підводячись із колін. — Звісно, він любить вас. Він дуже щедрий на любов. Чого-чого, а кохання в нього вистачає на всіх гарненьких жінок.

Матильда прикрила лице руками, немов захищаючись. Плечі її знітились і здригалися від ледве стримуваних ридань.

— Прошу вас, не мучте мене. Мені й без того боляче… Я така нещасна!

Вона рвучко схопилася з крісла і кинулася до розп’яття, що висіло на стіні поруч ліжка.

— Ти вже караєш мене, Господи! Ти не захотів чекати моєї смерті, Ти вирішив покарати мене негайно… Великий мій гріх, Господи, і кара Твоя справедлива.

Ґабріель підбіг до неї, судорожно стискаючи кулаки.

— Замовкніть! — простогнав він. — Не називайте моє кохання карою. Ради всього святого, не кажіть так… Це жорстоко, це безсердечно!

— Ох! — видихнула Матильда. — Пробачте. Я не хотіла образити вас. Я така дурна, я сама не знаю, що кажу… Прошу вас, благаю: забудьте про мене. Я не гідна вашого кохання. Я розпусна, пропаща. Не треба кохати мене.

— Я кохаю вас, Матильдо, — палко відповів Ґабріель. — Хай яка ви є, грішна чи праведна, порядна чи розпусна, я все одно кохатиму вас.

— Ні, це безнадійно! Я ніколи не зможу відповісти на ваші почуття.

— Ви ж зовсім не знаєте мене. Дайте мені шанс, і я заслужу ваше кохання. Не будьте такою категоричною. Прошу вас, подумайте, не кваптеся з відповіддю.

— Тут нічого думати, — вперто похитала головою Матильда. — Моє серце назавжди віддано іншому. Я належатиму лише йому — чи взагалі нікому.

„От бачиш!“ — повчально відгукнувся дур і щосили вдарив Ґабріелеві в голову.