Фінляндський Червоний Хрест організував роздавання населенню великої кількості одягу і взуття. Щоб зменшити їх нестачу, було створено муніципальні заклади рукодільної праці і влаштовано курси, крім того, східнокарельська людність отримала трофейне вбрання і взуття. Приватні кампанії, проведені у Фінляндії з метою забезпечити дітей одягом, дали втішні підсумки.

У розпалі війни й за важкої ситуації з харчовими продуктами теж було нелегко втілити в життя програму охорони здоров’я, яка відповідала б фінським вимогам. Ще влітку 1941-го я попросив Фінляндський Червоний Хрест підготуватися до цієї нової діяльності, і коли восени того самого року було створено окружну управу для Східної Карелії, ця організація могла там братися до праці. У Східній Карелії вона створила два загальні шпиталі, дві дитячі лікарні, туберкульозний диспансер, психіатричну лікарню, 10 медпунктів з пологовим відділом, а також 14 поліклінік. Ці заклади, більшість з яких виросла за кілька тижнів, з’являлися в міру того, як просувалося наше військо. Для хірургічного лікування були військові й польові шпиталі. Загалом одне лікарняне ліжко припадало на 87 мешканців, тимчасом як відповідне співвідношення у Фінляндії становило 1:156.

До послуг населення було кілька патронажних сестер, робота яких мала вирішальне значення в боротьбі з епідеміями. Кількість щеплень проти черевного тифу, висипного тифу, віспи й дифтерії сягла багатьох десятків тисяч, і це запобігло поширенню пошестей. У цій праці неоціненну користь дала центральна лабораторія, яку подарував Фінляндський Червоний Хрест. У процесі боротьби з туберкульозом третина людей пройшла рентгеноскопічне обстеження, а крім того, кільком тисячам зробили щеплення.

Енергійні заходи потрібні були для боротьби з рахітом, поширеним у Східній Карелії. Упродовж двох зим війни всім дітям шкільного віку видавали, крім вітамінних таблеток, разову дозу концентрату вітаміну D. Завдяки цьому та збільшеним нормам харчових продуктів швидко поліпшувався стан здоров’я дітей, що можна було зауважити й зі статистики смертності серед немовлят. Кухні в кожній школі забезпечували дітей гарячою їжею раз на день. Школярі перебували під лікарським наглядом, не забували навіть про лікування їхніх зубів.

Окупаційна влада мусила подбати і про освіту. У листопаді 1941 року функціонувало близько 50 загальноосвітніх шкіл для карельського населення, і поступово ця кількість зросла до 112. У них навчалося приблизно 10 000 учнів. Крім того, у Петрозаводську були ліцей зі спільним навчанням і вища народна школа, а ще існували семінарські курси. Багато молоді мало змогу вступити до фінляндських навчальних закладів різного рівня. Було забезпечено й навчання російською мовою в 15 школах для 3000 учнів. До послуг населення працювало 110 бібліотек.