Я хочу окремо наголосити, що навіть якщо Вашій зброї не судилося перемогти, Німеччина все одно житиме далі. Того самого не можна стверджувати про Фінляндію. Якщо цьому менш як чотиримільйонному народові буде завдано військової поразки, навряд чи можуть існувати сумніви, що його виселять чи винищать. Я не можу поставити свій народ перед такою перспективою.

Хоча навряд чи я смію сподіватися, що Ви визнаєте слушність цих моїх думок і аргументів, проте я хочу перед своїм рішенням надіслати Вам ці рядки.

Наші дороги, ймовірно, ось-ось розійдуться. Але пам’ять про наших німецьких побратимів завжди житимете тут. У Фінляндії німці направду були не представниками чужої агресивної держави, а помічниками й побратимами. Але й за таких умов становище чужинців пов’язане з труднощами й багато чого потребує. Можу Вас запевнити: за всі останні роки у Фінляндії не сталося нічого, що б спонукало нас побачити в німецькому війську інтервентів і гнобителів. Гадаю, що поводження дислокованої в північній Фінляндії німецької армії з місцевим населенням і органами вітчизняної влади ввійде до нашої історії як, мабуть, унікальний приклад коректних і щирих стосунків у таких умовах.

Я вважаю, що мій обов’язок — вивести свій народ з війни. Нашу зброю, щедрою рукою передану нам, я нізащо не можу й не хочу з власної волі повертати проти німців. Я сподіваюся, що Ви, навіть якщо Вам буде не до вподоби мій лист, хотітимете й намагатиметеся, як і я, а також усі фіни, врегулювати наші стосунки так, щоб не сталося будь-якого їх загострення.