Биографии и МемуарыСпогади. Том 2стр 272
Светлый фон
Я вважаю, що мій обов’язок — вивести свій народ з війни. Нашу зброю, щедрою рукою передану нам, я нізащо не можу й не хочу з власної волі повертати проти німців. Я сподіваюся, що Ви, навіть якщо Вам буде не до вподоби мій лист, хотітимете й намагатиметеся, як і я, а також усі фіни, врегулювати наші стосунки так, щоб не сталося будь-якого їх загострення.

Коли парламент схвалив пропозицію уряду розпочати мирні перемовини, треба було швидко діяти в Гельсінкі й Ставці, адже лишалося менш як два тижні, щоб німці виїхали з країни.

Генерал Дитль, молодявий і хоробрий командувач німецького війська, за кілька місяців до того загинув в авіакатастрофі в Німеччині. Його наступник, генерал-полковник Рендуліч, належав до цілком іншого типу людей — увічливий і уважний, але суворий і менш приступний. Саме перед тим, як було передано ноту німецькому послу, Рендуліч відвідав мене в Гельсінкі. Він сказав, що не може не висловити мені великої стурбованості тим, якого повороту набули події. За той короткий час, коли генерал-полковник командував військом у Лапландії, він устиг зауважити, що фіни чудові бійці, але годі заперечити, що й німці є безстрашними, а в разі потреби й нахабними в бою. Сутичка між фінами й німцями, без сумніву, переросте в жорстоку і криваву війну.

Незважаючи на цей погрозливий натяк, ми попрощалися з дотриманням заведених правил ввічливості. Німці вже якийсь час усвідомлювали, куди все йде. Це оприявнювалося зокрема в тому, що, за донесенням нашої розвідки, вони розпочали широкомасштабне будівництво стримувальних позицій по всій Лапландії.

Особисто я не боявся, що неминучі пертурбації в стосунках з Німеччиною спричинять кризу чи то в збройних силах, чи то серед цивільного населення. За останні роки фінляндський народ навчився мислити реаліями. На власному досвіді він переконався, що і наша країна є пішаком у політиці великих держав, і жодна велика держава не гребує використанням малих країн у власних цілях. Найкращим доказом цього були зміни в позиції Німеччини. Спочатку німці, бувши союзниками росіян, принесли нас у жертву на їхній вівтар; потім вони, коли це збігалося з їхніми інтересами, підтримували нас у міжвоєнний період 1940–1941 років. Обставини склалися так, що ця підтримка перейшла в побратимство. Хоч ми під час нього ухилялися від операцій, які не відповідали інтересам Фінляндії, і воювали лише заради власних цілей, стосунки між обома арміями були коректними. Крім того, спільна боротьба проти СССР допомагала розвіювати гнів громадськості за позицію Німеччини до і під час Зимової війни. Крок, який ми мусили тепер зробити, був болісним. Але ми не мали вибору.