— Так, правда, — кивнув Стіллер і підвівся. — Дякую за розмову!

Скоттемюр звів на нього розгублений погляд, вражений, що той так раптово урвав розпитування.

— Проводжати не треба, — сказав Стіллер і вийшов.

В авті він взяв папку з матеріалами «справи Єршьо» з написом «Свідки», знайшов протокол допиту Рейдара Даля. Допит проводив полісмен місцевого відділку Арнт Ейканґер.

Свідчення було записано як довільний переказ телефонної розмови, а не формальний допит. Стіллер його вже читав, але зараз переглянув іще раз. Ейканґер писав, що він дав зрозуміти свідкові, що в околиці, де зник Симон Мейєр, бачили чоловіка з цуциком і дехто упізнав його. Рейдар Даль підтвердив, мовляв, його справді могли там бачити. Песик називався Єппе, сіро-чорний семимісячний тібетський тер’єр. Даль розповів, де саме гуляв з цуциком, назвав ім’я дружини, яка була вдома на момент його виходу на прогулянку і повернення з прогулянки. Унизу — резолюція на одне речення про те, що інших фактів свідок не знав. Ото й усе. Але навряд, чи це було правдою.

66

66

Усе спостережне обладнання перенесли з лікарняної палати пансіонату в Абільдшьо в гараж у Колботні. Три камери почепили в самому гаражі, ще дві — надворі. На обох кінцях вулиці поставили поліційні пости. Озброєна група захоплення з місцевого поліційного відділку ховалася у бічній вуличці і вже за хвилину могла бути на місці.

Вістінґ сидів перед телеекранами в домашньому кабінеті Бернгарда Клаусена. Минуло чотири години після розмови Ліне з Генрієтте Коппанґ. Достатньо часу для злочинців, аби заворушитися.

— Вочевидь чекають темряви, — висловив припущення Тюле, ніби прочитавши його думки.

Вістінґ перевірив дані на комп’ютері.

— Де вона? — запитав Тюле.

— Там, де й була, — Вістінґ обернув до нього монітор.

Червона цятка на карті показувала, де стоїть червоне «ауді» Генрієтте. До неї застосували ту саму систему, що й для спостереження за Ліне, коли вони зустрічалися у кав’ярні в Ставерні. Після зустрічі маячок на «ауді» рухався дорогою у напрямку Ларвіка. У самому Ларвіку авто заїхало на паркувальний майданчик і зупинилося.

Вістінґові це не дуже подобалося. Генрієтте ніби не мала причин перебувати в місті.

— Може бути збій у програмі? — запитав він. — Може, зависла?

— Навряд, — відповів Тюле. — Вишли патруль перевірити, чи авто досі там стоїть.

Задзвонив телефон. Чутно було, що Стіллер їде в авті.

— Новини? — запитав він.

— Ти б знав, якби були, — запевнив його Вістінґ, умикаючи динамік, щоб Тюле теж міг чути розмову.