— Колір?

— Червоний.

Стіллер відчув, як у жилах завирував адреналін. Без сумніву, авто, яким Ян Ґюдім вивіз награбовану здобич.

— Чому досі нічого про це не сказали?

— Бо ви розшукували чорний автомобіль.

Скоттемюр мав рацію. Одна жінка бачила, як до наносної станції під’їжджало чорне авто. Вона не могла згадати, якого саме дня це було, але її свідчень було достатньо, щоб розпочати пошуки чорного автомобіля. Скоттемюр, звісно, розумів, що його спостереження важливе, але мовчав зі страху, аби хтось, бува, не довідався, чого його туди занесло.

— Рейдар прийшов пізніше й теж його бачив, — додав Скоттемюр.

Чоловік з цуциком, подумав Стіллер. Ім’я відразу спливло в пам’яті.

— Рейдар Даль?

Веґард Скоттемюр кивнув.

— Що він бачив?

— Чорне авто, про яке писали в газеті.

— Що ще він розповідав?

— Більше нічого. Авто стояло перед станцією. Побачивши його, Рейдар подався геть.

— Не назвав марку? Не сказав, чи сидів хтось у салоні?

Скоттемюр похитав головою.

— Мені здалося, що він не все розказав, але зі мною так і не поділився. Після тих подій ми більше не зустрічалися… ну… в особливий спосіб. А якщо десь і перетиналися, то ніколи не згадували насосну станцію.

Стіллер уже готовий був змиритися, що ця нитка теж нікуди його не приведе.

— А чи міг він говорити про побачене з кимось іншим?

— Таж з поліцією говорив!