— Я без телефона, як без рук, — сказала вона.

Ліне провела її до дверей. Вони знову попрощалися, і Генрієтте зникла за рогом. Відразу по тому вона проїхала в блакитному «ауді» вулицею з телефоном біля вуха.

Ліне теж вийняла з кишені мобільний, щоб зателефонувати батькові й повідомити, що гра почалася.

65

65

Адріан Стіллер зайшов у банк услід за молодою парою. Вони відірвали в автоматі талончик з номером своєї черги і сіли чекати. Стіллер підійшов до інформаційної стійки й попросив покликати Веґарда Скоттемюра.

Чоловік за стійкою глянув на монітор свого комп’ютера.

— Він саме консультує клієнта, — повідомив він із завченою усмішкою на губах.

— Я не можу чекати, — наполіг Стіллер.

Банківський службовець глянув на нього так, ніби нічого подібного ще не чув.

— Гляну, чи скоро закінчить, — сказав він, сповзаючи зі свого табурета.

Стіллер рушив за ним. Веґард Скоттемюр сидів у боксі зі скляними стінками. Літня клієнтка вже збиралася йти.

— До тебе відвідувач, — сказав службовець з інформації.

Скоттемюр визирнув з бокса, зустрівся зі Стіллером поглядом, і на його обличчі майнула якась тінь приреченості. Він випровадив клієнтку. Стіллер зайшов у бокс і зачинив за собою двері.

— Добрий день, — привітався він, сідаючи.

Скоттемюр лише кивнув.

— Ви були не зовсім чесні зі мною, — сказав Стіллер.

Скоттемюр стрепенувся, наче обурившись.

— Але я нічого більше не знаю.

— Гадаю, ви збрехали, ніби зійшли з маршруту, щоб відлити. Ви цілеспрямовано звернули до насосної станції. Мали там зустріч?