— Насамперед хочу сказати... Я й на секунду не сумніваюся, що ти хотів би залізти мені в трусики, Тарасе. Як, зрештою, і Брайц, і Остерць...

— Ну й порівняннячко...

Порівняння справді вкололо.

— Та Остерць, може, й ні. Він би тобі приніс глушник вихлопної труби, це більше в його стилі.

Вони засміялися.

— Окрім того, — заговорила Тіна, — окрім того, я маю диплом із непотрібної науки, яка називається психологія, і знаю, що гумор виконує функцію непрямої реалізації заборонених прагнень і бажань. Звичайно, за Фройдом. На підставі цього твердження інші нікчемні психологи дійшли висновку, що жарти, де є насильство, найчастіше подобаються людям із прихованою агресією, а ті, які сміються з анекдотів про секс...

Дівчина замовкла і значуще подивилася на нього своїми очиськами.

— Дуже ймовірно, — сказав Тарас, — але хто дивився порнуху — я чи бабця?

Тарас допив свою другу вечірню каву, після сандвічів і кока-коли. Прокляття, чому бог, чи хто там відповідальний за це, не покарав його чутливістю до кофеїну?

— Тобі було складно?

Найкраще у стані сп’яніння, легкого сп’яніння, те, що алкоголь переносить людину з цифрового світу в аналоговий, з раціонального в інтуїтивний. Як тверезому чоловіку знати, в який момент торкнутись до жіночої руки?

— Не знаю. Я тоді думав, що ні, однак згодом, коли озирався назад... У Любляні, в школі поліції в Тацені я мав проб­леми із самим собою... Можливо, через це.

Він отримав останнє попередження, наступним кроком було б відрахування зі школи — його застали пʼяним. Заставали пʼяним.

— Мені тоді здавалося це нормальним, але пізніше я зрозумів, що не всі мають таку потребу у...

— Любові?

Він усміхнувся.

— У приверненні уваги.

— Тому ти почав займатися альпінізмом?

— Не знаю. Можливо. Ти й сама знаєш, що завжди є ще щось...

Він і про це розмірковував. Що примушувало його лізти на стрімкі скелі?