— Завжди є ще щось, — повторив він. — І ти як психолог мусиш знати, що за тим чи іншим бажанням криється якась лібідальна штука, хіба ні?

— Зазвичай так і є.

— Ти знаєш, що мені нагадує скеля? Нагадувала... кожна?

Дівчина похитала головою.

— Нагадувала, може, не відповідне слово. Про що я думав, дивлячись на скелю. Я розповідаю це не для того, щоб залізти тобі в трусики, як ти сказала...

Обличчя над долонями почервоніло.

—...хоча це, мабуть, нормальна реакція на твої, твої...

Дівчина почервоніла ще більше.

— Тарасе?

— Не знаю, чому в мене на язику крутиться німецьке слово «Ausrüstung».

— Амуніція?

— Я сподівався, що ти не знаєш німецької.

Обоє розреготалися.

— Вигляд, нехай буде вигляд.

Вона долила пиво в склянку, піднесла до губ і зробила ковток.

— І який у мене вигляд?

Вона відставила склянку на стіл і вичікувально дивилася на нього.

— Тебе не цікавить, про що я думаю, коли дивлюся на гірську стелю?

— Можливо, — відповіла дівчина.

— Отож, коли я стою перед скелею, коли я дивлюся на неї з підніжжя або по той бік долини... Вона викликає в мене таке саме захоплення, як і голе жіноче тіло. Не смійся...