— Може, він мав нашу дівчину охороняти? — припустила Тіна.

— Лап був дрібним дилером і наркоманом. Він не схожий на людину, якій можна довірити охорону когось тобі дорогого.

Тарас подивився на Брайца.

— Що у вас?

Брайц розповів про їхній візит у Національну лабораторію і закінчив, підсумовуючи:

— Є двоє дітей, хлопчик і дівчинка, яких хтось підкинув під двері соціального центру у Єсеницях. Після смерті хлопчика жінка, ймовірно, мати, вчиняє самогубство, я переконаний, що це самогубство, хоча всі в селі кажуть, і на офіційному протоколі про події того дня написано «нещасний випадок, втопилася в озері». Але на підставі порівнянь ДНК молодшого брата тієї жінки і... — Брайц відірвався від читання паперу, — ...того придура, що плював на нас, і ДНК нашої жертви родинних зв’язків між ними не встановлено.

Тарас кивнув головою.

— Мені здається, що ми з цією версією розібралися і довели її до кінця, — продовжив Брайц. — Печальна історія, одне слово, але з нашою справою ніяк не пов’язана.

— Повністю розібралися і довели до кінця, — підтвердив Остерць.

— Отож ми можемо передати справу в Крань, і нехай вони там вирішують, що робити далі. Так?

Брайц подивився на Тараса, тоді на Остерця, який почав кивати ще до того, як колега кинув на нього погляд, і не перестав кивати, коли вони обоє обернулися до Тараса. Шеф спирався ліктями на стіл і трьома пальцями лівої руки шкріб триденну щетину.

— Ти не віддаси справу в Крань, правда ж? — у голосі Брайца вчувався наполовину запитальний тон, а наполовину — гірке усвідомлення ситуації.

— Шукайте сестру. Тіно?

Тіна кількома словами розповіла про прочитані статті, проведені розмови з журналістами, переглянуті сюжети про суд...

— Усі імена, всі дівчата, про яких я дізналася, — живі.

Коли Тіна закінчила, в кабінеті запанувала тиша, і Тарас знову впав у свій споглядальний стан. «Він міркує чи так нас дресирує?» — подумала Тіна, глянувши крадькома на Брайца й Остерця. Та пара чемно чекала, поки шеф усе обдумає.

Тарас усміхнувся, ніби від зніяковіння.

— Мені було потрібно два тижні, щоб відчути це... Я старію, очевидно. А ви нічого не відчули?

Трійця переглянулася.

— Хоча ти, Тіно, це помітила. Ще в перший день.