Вона взяла олівець і перекреслила аркуш хрест-навхрест. Тіна якраз дотягувала до кінця другу лінію, коли відчинилися двері і в кабінет увійшли Остерць, Брайц, а за ними Тарас.

Розділ 41

Розділ 41

Д-р Александр Ґолоб, мікробіолог, тема дисертації якого складалася з трьох рядків і завдала б неабияких труднощів теле- і радіоведучим, якби вони мусили прочитати її вголос, сидів за столом свого кабінету на вул. Водоводній, 5 і сердито розглядав папір на столі. Після захисту дисертації, у якій він досліджував — якщо спростити — бактерії у травному тракті диких тварин і можливість отримання біогазу з усього можливого (бо все це можливе, на відміну від домашніх корів та інших подібних жуйних тварин, перебуває у їхньому меню), його кар’єрі пророкували світле майбутнє. А потім він не знати навіщо, мабуть, з цікавості, став вивчати судову експертизу і зрештою опинився у Національній лабораторії судової експертизи, яку останні кілька років очолював.

— А, ось як! — пирхнув він крізь стиснені зуби.

Взявши зелений фломастер, чоловік підкреслив речення у документі, отриманому з міністерства. «Ваш фінансовий звіт заповнено не повністю у... тій і тій частині... тому просимо внести необхідні дані». Абсолютно неможливо, щоб звіт, який він подавав, фінансовий чи якийсь інакший, був неповним, і директор уже тричі вимагав у міністерстві перевірити дані й тричі отримав однакову відповідь. Нічого, перевірять іще раз. Гроші для лабораторії він уже одержав, тому може й зачекати.

Коли у двері його кабінету постукали Остерць і Брайц, директор саме дописував відповідь, яку закінчив так: «... як доказ докладаю також бланки JPF23 і ZKM76. З повагою...»

— Здоров, — майже водночас вимовили обидва відвідувачі.

Ґолоб кивнув головою, підписався, вклав листа в зелену папку і відсунув її на край свого порожнього столу. Потім потягнув шухляду, вийняв синю папку, відкрив її і чи не урочистим жестом дістав аркуш.

— Сідайте, — мовив, показуючи на стільці, які вже чекали на них по той бік столу.

— ДНК, так?

Брайц відповів «ага», а Остерць кивнув головою. Директор повернув папір, на якому стояли якісь цифри й рисочки, так, щоб поліцейські його бачили, і замовк.

Брайц і Остерць схилилися над папером і якусь секунду розглядали написане.

— Що скажете? — запитав Ґолоб.

Брайц зібрався щось сказати, але Остерць його випередив:

— Я часто бачив результати ДНК-аналізу, і дотепер мені незрозуміло...

Він не зміг пояснити, що саме йому незрозуміло, через копняк у ногу від Брайца і мусив постаратися, щоб не застогнати вголос. Та все одно було запізно.