— Її звали Елен. Моя колега. Вона була мені дуже дорога. — Том Волер злегка нахилив голову і подивився на Вігдіс, яка у відповідь невпевнено всміхнулася.

— Про що ви думаєте? — запитала вона.

— Може, якось заскочу подивитись, як ви тут поживаєте. — Губи його розпливлись у ще теплішій, аніж раніше, усмішці, справжній усмішці Девіда Хасселхоффа, і він подумав, який хаос настав би в світі, якби люди могли читати думки одне одного.

33 Дізосмія

33

Дізосмія

Почався вечірній час пік, біля будівлі Управління поліції на Грьонланнслейрет заметушились автомобілі та службовці. Горобець сів на гілку, й останній листок зірвався з неї та пролетів повз вікна кімнати для нарад на п’ятому поверсі.

— Я промов виголошувати не вмію, — почав Б’ярне Мьоллер, і ті з присутніх, що слухали його виступи раніше, згідно закивали.

— Всі, хто мав відношення до розслідування справи Забійника, побачивши пляшку «Орега» і чотирнадцять поки що не розпакованих пластикових стаканчиків, чекали тільки закінчення його виступу.

— Перш за все я хотів би привітати всіх від імені міських зборів, мера і начальника Управління поліції за чудово виконану роботу. Адже ми, як усім вам відомо, опинилися в досить складній ситуації, оскільки йшлося про серійного грабіжника.

— А я не знав, що ще й інші були! — крикнув Іварссон, чим викликав сміх у залі. Він стояв позаду всіх, ближче до дверей, звідки міг спостерігати за поведінкою всіх присутніх.

— Ну загалом, правильно, — всміхнувся Мьоллер. — Я хочу сказати… ну ви знаєте, ми всі дуже раді, що справу цю закінчено. Але перш ніж ми вип’ємо по стаканчику шампанського і розійдемося по домівках, я хотів би особливо подякувати тому, хто відіграв головну роль…

Харрі відчув, як усі обернулися в його бік. Він ненавидів такі урочисті збіговиська. Промова шефа, у відповідь промови співробітників, блазенські подяки, весь цей банальний театр.

— Тобто Руне Іварссону, який керував слідчою бригадою. Вітаю, Руне!

Оплески.

— Може, ти скажеш декілька слів, Руне?

— Ні, дякую, — процідив Харрі крізь зуби.

— Так-так, звичайно, — сказав Іварссон. Усі присутні обернулися в його бік. — У мене, на жаль, немає такого привілею, Б’ярне, як у тебе, заявити, що я не вмію виголошувати промови на торжествах. Тому що я це вмію. — Сміх у залі посилився. — І як досвідчений оратор, що багато разів виступав на зустрічах, присвячених нашим успіхам, я не стомлюватиму вас, роздаючи похвали всім і вся. Робота в поліції — командна гра, як у спорті. Беате і Харрі заслужили честь забити переможний гол. Але ж усю комбінацію було розіграно на вищому рівні.