— Старший інспектор Том Волер, — відрекомендувався він і сів напроти неї. — Я розумію, який шок ви пережили, і хоча це прозвучить банально і навряд чи допоможе вам зараз, але я все ж таки хотів би висловити співчуття. Я сам нещодавно втратив близьку мені людину.

Він витримав паузу. Поки вона нарешті підвела очі і їхні погляди зустрілись. Очі в неї були*затьмарені, й Волер спершу вирішив, що це від сліз. І лише коли Вігдіс Албу заговорила, він зрозумів, що вона п’яна:

— Сигаретою не пригостите, констеблю?

— Називайте мене Том. Я не палю. На жаль.

— Скільки мені ще тут маятися, Томе?

— Я постараюся, щоб ви виїхали звідси якнайскоріше. Просто мені треба поставити вам кілька запитань. Домовилися?

— Домовилися.

— Ну й чудово. Як по-вашому, хто-небудь міг бажати смерті вашому чоловікові?

Вігдіс Албу підперла підборіддя рукою і подивилася у вікно:

— А де ж інший констебль?

— Пробачте, не зрозумів?

— Хіба він не мав приїхати?

— Який констебль, фру Албу?

— Харрі. Адже він веде цю справу, хіба не так?

Така швидка — в порівнянні з його однокашниками — кар’єра Тома Волера пояснювалася перш за все його вмінням діяти так, аби ніхто, у тому числі й адвокати в суді, не мали підстав сумніватися в достовірності зібраних ним доказів. Інша ж причина полягала в чутливості волосся у нього на потилиці. Бувало, звичайно, що воно не реагувало, коли потрібно. Але такого, щоб воно реагувало без приводу, ніколи не траплялось. А тут воно відреагувало.

— Ви маєте на увазі Харрі Холе, фру Албу?

— Можете зупинити тут.

Більше за все Тому Волеру подобався її голос. Він під’їхав до тротуару, нагнувся над кермом і почав роздивлятися рожеву віллу, що вінчала собою вершину пагорба. У променях післяполудневого сонця в саду вгадувалась якась тварина.

— Дуже люб’язно з вашого боку, — сказала Вігдіс Албу. — Спасибі, що звільнили мене від цього Сьоренсена, та ще й до будинку підкинули.

Волер усміхнувся теплою усмішкою. Він знав, що усмішка вийшла саме теплою. Багато хто говорив йому, що він схожий на Девіда Хасселхоффа в «Рятувальниках Малібу», що в нього таке ж підборіддя, така ж фігура і така ж усмішка. Він бачив «Рятувальників» і розумів, про що йдеться.