— Ото ви завели своєї, сер Ісаак! — Бентлі теж зірвався на ноги, не в змозі приховати вже своє роздратування. — І стосовно чого ж вона відносна? 

— Стосовно умов, у яких перебуває той, хто її досвідчує. Усе залежить від того, де він. Чи перебуває у русі. Як швидко рухається. Йде кудись чи звідкись. Стале його місце призначення чи рухоме. Понад усе ж треба враховувати положення у просторі та параметри кожнісінького атома в усесвіті, бо кожен із цих атомів відносний стосовно всіх інших. 

Вони стояли тепер один навпроти одного над калюжкою вина, яке розлив по підлозі Ньютон. Довгий ніс старого мало не впирався у підборіддя співрозмовникові. 

— Прошу вас, сер Ісаак, — мовив урешті-решт декан, — чому б нам не перевести цю дискусію у цивілізованіше русло? 

— Дискутувати тут нічого, — відповів Ньютон, важко падаючи назад у крісло, знову втомлений і старий. — Просто я розумію, про що говорю, а ви — ні. Зрештою, це не ваша провина. Цього не розуміє ніхто, крім мене, і я вже клену жорстоку долю за те, що вділила мені це осяяння. Я відкрив спосіб змінити майбутнє. Робити це — виняткова прерогатива Господа. А проте Він, Господь, дав мені в руки ключ. Знехтувати тим, що я знаю, на що розкрив мені очі Господь, я не можу, хоча це й зводить мене з розуму. Отже, декане Бентлі, я заповідаю вам і вашим наступникам ось ці листи й ось цю запечатану скриньку. 

42 

42 

Стентон довго стояв, не в змозі відвести погляд від слідів у пилюці. 

Потім, присвічуючи собі ліхтариком, оглянув кожен. Він мало не благав долю зробити так, щоб побачене можна було витлумачити якось інакше. Та жодних сумнівів бути не могло. Сліди починалися посеред погреба і вели до дверей. 

Так само, як і їхні з МакКласкі. 

Від приголомшливого здогаду про те, що це, властиво, означає, у нього просто йшла обертом голова. 

Хтось пройшов крізь час услід за ним. Але ж такого не може бути. Він же сам бачив ті рівняння. Професор Сенґупта був абсолютно однозначний. Час вивірено бездоганно, витки часової спіралі змикаються буквально на частку секунди. Посланець хроноситів відбував опівночі 31-го травня 2025-го року і прибував чверть на першу ночі 1-го червня 1914-го року. Прошмигнути слідом опісля жодного шансу не було. Наступний автобус за хвилину не над’їжджав. 

Дозволивши темряві поглинути і себе, й усе навколо, Стентон вимкнув на хвильку ліхтарик і зосередився на відомих фактах, намагаючись осмислити їх і зробити належні висновки. Отже, пояснення Сенґупти. Його, Стентонів, власний досвід. Нові свідчення, наявні ось тут перед ним, на підлозі. Правда мчала на нього на всіх парах, наче баран на вже напіврозтрощені ворота кошари, погрожуючи вщент рознести його свідомість.