Та що більше він дізнавався про світ, з якого прибула Кейті, то краще розумів, як цілковито, ба навіть злочинно помилялася МакКласкі зі своєю зграєю самовдоволених стариганів. 

Як сильно помилявся він сам. Люди історію творять, і люди ж її партачать, завжди стверджувала професорка і, певна річ, мала рацію. Неймовірно, але в результаті вона свою теорію сама й підтвердила. Напартачила, і то конкретно. 

Аби ж то Ньютон не виявився таким збіса розумним… 

Проте все це залишилося вже у кількох версіях минулого. Теперішнє ж було лиш одне, і потрібен був план дій — тут і тепер. 

Пізно вночі, коли Кейті жадібно поглинала один по одному всі делікатеси, які тільки можна було замовити в номер, вони зі Стентоном цей план таки уклали. 

Полягав він у тому, щоб убити Розу Люксембург. 

Спершу Кейті хотіла вбити Штрассера. Це ж, зрештою, він украв і спотворив революцію Люксембург. Він започаткував пекельну династію, кілька поколінь напівбогів-убивць, що правили маріонетками, на яких перетворили все населення земної кулі. 

Але Стентон заперечував: 

— Штрассер — головоріз. Він украв щось шляхетне, ба навіть прекрасне, звів нанівець, спаплюжив. На таке кожен спроможний, і якщо ми приберемо з нашого рівняння Штрассера, його місце просто займе інший. Сталін, наприклад, або хтось зі Штрассерового центрального комітету. 

На той час Кейті вже переповіла йому історію століття, з якого прибула, доволі детально, і Стентон упізнав чимало імен, які знав з історії свого століття: Ґеббельс, Рем, Зінов’єв. Багато імен чув, однак, уперше: Берія, Каменєв, Гесс. Адольф Гітлер. 

— Руйнувати може кожен, — доводив він, — а от для того, щоб творити, потрібен талант. Коли ж ідеться про успішну революцію, то тут уже, як на мене, і без генія не обійтися. Люксембург — особа унікально обдарована, далекоглядна, надзвичайно прониклива політична діячка і направду велика організаторка. Я знаю, я з нею зустрічався. Всі ті тупі задираки, які табуном за нею ходять, їй і на латку не годяться. Без неї їм не буде за ким ходити. Словом, замість морочитися з гноєм, треба просто позбутися лопати. 

Стентонові, як по правді, ця ідея була зовсім не до вподоби. По суті, план, який він сам обстоював, завдавав йому чималого болю. Адже Люксембург він знав. Хороша жінка, добра… і Бернадет від неї у захваті. Та водночас Стентон розумів, що вилучити її з німецького рівняння — найкраще, що він може зробити, аби виправити свою помилку і не допустити німецької революції, якої відтак ніхто не спаплюжить і не оберне згодом на світове панування.