— Одягайся! — наказав начальник поліції. — А то ще застудишся. До того ж я маю розмову до адвоката.

Він поставив на стіл пляшку.

— Коньяк «Аде». Рідкісна марка. Один товариш надіслав із Західної Швейцарії. Давайте покуштуємо. Знайдіть дві склянки. Ця сьогодні вже не питиме.

— Звичайно, пане начальник, — озвалася дівчина.

— Іди додому. Твій робочий день закінчився.

— Звичайно, пане начальник.

Дівчина вже майже одяглася. Він спокійно зміряв її поглядом.

— Добраніч.

— Добраніч, пане начальник!

Дівчина пішла. Чути було, як вона поквапно спускалася сходами.

— Ви її знаєте? — спитав я.

— Знаю.

На нижньому поверсі сектанти все ще співали хорал про кінець світу:

Начальник поліції налив.

— За ваше здоров’я!

— За ваше здоров’я!

— У вас є револьвер? — спитав він потім.

Заперечувати не було рації. Я дістав із шухляди письмового столу свій револьвер. Гість оглянув його й повернув мені.

— Ви й досі вважаєте, що Колер винен?

— А ви хіба так не вважаєте?