— Можливо, — відказав він і сів на канапу.

— Тоді чого ж ви здаєте гру? — запитав я.

Він подивився на мене.

— А ви ще хочете її виграти?

— По-своєму.

Начальник поліції перевів погляд на револьвер. Я тримав його в доброму стані.

— Діло ваше, — сказав він і знов налив коньяк. — То як вам «Аде»?

— Грандіозно!

— Я залишу вам цю пляшку.

— Дуже мило з вашого боку.

Знизу тепер долинала чи то проповідь, чи то молитва.

— Послухайте, Шпет, — промовив гість, — ви опинилися в досить скрутному становищі. Не хочу сказати нічого проти шановного пана Лаккі, ані проти отого нещасного дівчати, яке оце пішло звідси. В тому, що таке трапляється, винні головним чином не ці двоє. Але те, як далеко ви зайдете в ролі адвоката повій, — уже з іншої опери. Скоро за вас муситиме взятись наглядова комісія, І ви це, гадаю, розумієте. Комісія не має нічого проти адвоката з побутових питань, який щось заробляє. Однак до такого, який нічого не заробляє, у неї чималі претензії. Тут уже повстає професійна честь.

— І що далі?

— Щойно ви спитали мене, Шпет, чому я здав гру, — провадив начальник поліції, ретельно припалюючи улюблену свою товсту «Баянос». Руки в нього анітрохи не тремтіли. — Вам я признаюсь: я теж вважаю старого Колера винним, а вся та історія — це комедія, якої мені дуже хотілося б уникнути. Але доказів я не маю. У вас є в цій справі якісь зрушення?

— Нема.

— Справді?

Я повторив те саме ще раз.

— Не довіряєте мені? — спитав начальник поліції.

— Я не довіряю нікому.

— Гаразд, — мовив він. — Як хочете. Для мене справа Колера завершена. Вона скінчилась моєю поразкою. Зі мною таке траплялося вже не раз. Хоч це й прикро, але в моїй професії треба вміти зазнавати поразки. Мені здається, у вашій теж. Ви повинні були набратися духу й почати все спочатку, Шпет.