— Я не можу дозволити собі діяти інакше, ніж оце дію. Я мушу виконувати бажання вашого батька. Та ви повинні знати, кому довіряєте.

— Саме ви мені й допоможете, — сказала Елен і простягла руку, — Я рада, що познайомилася з вами.

Біля парку мене чекав у «порше» Лінгард. Він сидів, однак, не за кермом, а на сидінні поруч, так само курив і мав неуважний, задумливий вигляд.

— Усе гаразд, — сказав я. — Я прийняв пропозицію.

— І чек?

— І чек.

— Прекрасно, — кинув Лінгард.

Я сів за кермо. Лінгард запропонував мені сигарету, підніс вогонь. Я затягнувся, провів обома руками по керму, думаючи про Елен і відчуваючи себе щасливим. Майбутнє мене тішило.

— То як? — запитав Лінгард.

Я все ще міркував і не запускав двигун.

— Є тільки один варіант, — нарешті відповів я. — Для нас Колер уже не вбивця. Тепер ми мусимо грати разом із ним.

— Згода.

— Допитайте ще раз свідків, — провадив я. — Покопайтеся в минулому Вінтера. Знайомі, вороги...

— Ми вже взялися за доктора Бенно, — відповів Лінгард.

— За Гайнца-Олімпійця? — здивувався я.

— Вінтер товаришував із ним, — пояснив Лінгард. — І за Моніку Штайєрман.

Моніка Штайєрман була єдина спадкоємниця «Допоміжних підприємств Трег АГ».

— Навіщо?

— Бенно дружить із нею.

— Цю нам краще не чіпати, — замислено промовив я.