— Це ви вже четвертий попалися на гачок, — сказав Мокк. — І такої дурнуватої, як у вас, міни не було ще ні в кого. А в мистецтві ви теж нічого не тямите.

Я пішов. Скульптуру з розфарбованого гіпсу, що стояла в іншому кутку майстерні, через кілька днів забрали. По неї приїхав довірений чоловік барона Людевіца, дядька Моніки, що керував «Допоміжними підприємствами Трег АГ».

Моніка Штайєрман, 1. Що далі заглиблююсь я в цю історію, то складніше стає писати. Заплутується не тільки розповідь, двозначною робиться і моя роль, мені все важче залишатись об’єктивним, незалежно від того, чи діяв я сам, чи діяли через мене, чи навіть разом зі мною. Насамперед мене дедалі більше бере сумнів у тому, чи випадковий був той прийом, яким Лінгард ввів у гру Моніку Штайєрман. З торговцем меблями мені не пощастило. Він просто купив у Гагернеку зроблені в стилі ренесанс сучасні шафи і видав їх за давні, скориставшись послугами і фальшивим свідченням одного ним-таки знайденого експерта з Рима. І сплохував тут я, а не Єммерлін. Але поїздка до Каракаса ще чекала мене. Та якось, у самому розпалі приготувань до неї, Ільзе Фройде раптом доповіла, що прибув ще один агент Лінгарда. На мій подив, до кабінету ввійшов товстий Фантер з сигарою «Брісарго» в зубах і в формі міської поліції, де він прослужив двадцять років.

— Ви здуріли, Фантер! — вигукнув я. — У такому вигляді!

— Це для діла, пане Шпет, — зітхнув він. — Для діла. Подзвонила Моніка Штайєрман. Їй потрібен адвокат.

— Навіщо?

— Її там б’ють.

— Хто?

— Доктор Бенно.

— За що?

— Застала його в ліжку з іншою.

— Але ж тоді вона повинна бити його! От комедія, правда ж? А чого це захищати її маю саме я?

— Бо Лінгард не адвокат, — відповів Фантер.

— Де вона?

— Таж із доктором Бенно.

— Слухайте, Фантер, а без подробиць не можна?! Де Бенно?

— Ви самі питаєте про подробиці, — відказав Фантер. — Бенно б’є Моніку в «Брайтінгергофі». Принц фон Куксгафен теж там.