Обидва виклали ще по тисячі франків.

Але я не давав себе вмовити.

— З парасольками вийшло надто по-дурному, — заявив я.

— Поліція розшукуватиме нас не через парасольки, — заперечив Лаккі, проте душа його була вочевидь не на місці.

— Але через парасольки може натрапити на ваш слід, — підказав я.

— Ясно, — мовив Лаккі.

Обидва виклали ще по тисячній.

— Ви часом не поставали мільйонерами? — здивувався я.

— У кожного свої прибутки, — відповів Лаккі. — А як одержимо решту, тоді вшиємося. За кордон.

— Решту чого?

— Решту гонорару, — пояснив Маркіз.

— Якого гонорару? — недовірливо спитав я.

— За доручення, яке ми виконали, — уточнив Лаккі. Коли ми вже будемо в Ніцці, я передам тобі Гізеллу й Мадлен.

— А я залишу вам своїх дівчаток, — запевнив Маркіз. — У Невшателі це діло вигідне.

Я уважно роздивився банкноти, згорнув їх і сховав до задньої кишені штанів. Лаккі ще хотів був розповісти про якісь подробиці, але я урвав його:

— Затямте собі: навіщо вам алібі — це не моє діло.

— Пардон, — вибачився Лаккі.

— А тепер сигарети на стіл! — наказав я.

У Лаккі сигаретами були напхані всі кишені — «Кемел», «Данхілл», «Блек енд уайт», «Супер Кінг», «Піккаділлі». На столі виросла ціла гора коробок.

— Одна подруга має кіоск, — пояснив Лаккі.