— Я знаю, — кинув начальник поліції. — Там я їх і заарештував. Але тепер доведеться обох випустити. Вони мають алібі. Курили у вас. Дві години. — Він знов перевів погляд на попільничку. — Я мушу вірити вам, Шпет. Людина, яка дбає про законність, не стане забезпечувати алібі двом убивцям. Це був би абсурд.

— А кого вбито? — запитав я.

— Дафну, — відповів начальник поліції. — Дівчину, що видавала себе за Моніку Штайєрман.

Я сів за письмовий стіл.

— Я знаю, ви в курсі справи, — озвався мій співрозмовник. — Ви були у справжньої Штайєрман. Вона дала волю «фальшивій» Моніці пуститися берега, і Дафна Мюллер опинилась на панелі. Не об’єднавшись із Лаккі та Зюппе. І ось її знайшли мертвою у власному «мерседесі» на стоянці. Десь о пів на дев’яту. На Гіршенплац. Вона приїхала Туди о сьомій, але з машини не виходила. Була страшна гроза. Ну, а Лаккі й Зюппе тепер мають алібі. Зброї в них не знайшли, а плащі в обох були сухі. Доведеться їх обох відпустити. — Він помовчав. — З біса гарна дівка! — сказав потім. — Ви з нею спали?

Я не відповів.

— Та це й не має значення, — провадив він, потім прикурив улюблену свою «Баянос» і закашлявся.

— Ви забагато курите, начальнику.

— Я знаю, Шпет, — відповів той. — Ми всі забагато куримо. — Він знов подивився на попільничку. — Але я бачу, ви виявляєте до мене певну увагу. Що ж, я теж виявляю до вас певну увагу. Такої загадкової, темної людини, як ви, Шпет, я ще не зустрічав. Скажіть, невже у вас немає товариша?

— Я не люблю заводити ворогів, — відповів я. — Хочете влаштувати мені допит, начальнику?

— Я просто з цікавості, Шпет, — ухильно відповів начальник поліції. — Вам немає ще й тридцяти.

— Я не міг дозволити собі прогулювати лекції в університеті.

— Ви були в нас наймолодший адвокат, — промовив він. — А тепер ви вже не адвокат.

— Наглядова комісія виконала свій обов’язок.

— Якби я міг бодай створити собі про вас уявлення, — сказав начальник поліції, — мені було б легше зрозуміти вас. Але мені не вдається створити про вас уявлення. Коли я приходив до вас уперше, ваше прагнення домогтися законності викликало в мене захват, і я здався сам собі нікчемою. Але сьогодні ви не викликаєте в мене захвату. Щодо алібі, то я вам іще вірю, але що ви дбаєте про законність, у це я вже не вірю.

Начальник поліції підвівся.

— Шкода мені вас, Шпет. Що ви вплуталися в безглузду історію, я вже бачу. Але ж ви й самі втрачаєте глузд, і тут уже, мабуть, нічим не зарадиш. У цьому, здається мені, причина вашого падіння. Колер вам знов написав?

— З Ямайки.

— Скільки ж це його вже немає?