— Я нічого не зрозуміла, — сказала по-французькому Полетта.

— Серйозні справи люблять, щоб їх залагоджували в тиші. — І що? — спитала знов Полетта.

— Тепер твоїм адвокатом буду я, — відповів я. Дівчина здивовано підвела очі.

Я обернувся до Альфонса. Бармен із заячою губою саме витирав за стойкою склянки. Я замовив віскі. Альфонс поставив перед нами три «Шістдесят дев’ятки». Я випив своє віскі одним духом, кинув барменові: «Панове заплатять», — і рушив з «Монако». Ще не відійшовши від бару й десяти кроків, я почув, як біля нього зупинилася машина. Я оглянувся й побачив, як до бару ступив начальник поліції з трьома детективами з відділу вбивств. Я відразу завернув за ріг, пройшов квартал і пірнув у забігайлівку. Пощастило мені й згодом (принаймні один раз): коли я через годину повернувся до себе на Шпігельгасе, Штубера з двома поліцейськими там уже не було. В будинку стояла тиша — видно, «брати з Уетлі» вже також розбіглися. Обидві парасольки стояли за дверима до підвалу. Я взяв їх і хотів був сховати в підвалі, коли мені раптом сяйнула інша ідея. Я рушив сходами нагору. У сектантів було тихо. Двері виявилися незамкнені. Щоправда, я однаково відчинив би їх ключем від входу — як у більшості старих будинків, він відмикав усі замки.

Я ступив до передпокою. Зі сходів сюди падало трохи світла. Біля дверей на підставці стояло кілька парасольок. Я поставив до них і обидві свої мокрі, потім ретельно замкнув двері, піднявся до себе й увімкнув світло. Вікно було розчинене навстіж. У кріслі сидів начальник поліції.

— Тут дуже накурено, — сказав він і перевів погляд на повну попільничку. — Я відчинив вікно.

— У мене були Лаккі й Маркіз, — пояснив я.

— Маркіз?

— Якийсь тип із Невшателя.

— Прізвище?

— Не люблю питати.

— Анрі Зюппе, — сказав начальник поліції. — Коли вони були у вас?

— Від сьомої до дев’ятої.

— Дощ уже почався, коли вони прийшли? — знов запитав начальник поліції.

— Вони прийшли до дощу, — відповів я. — Щоб не змокнути. А що таке?

Начальник поліції мовчки розглядав попільничку.

— Коли ви з Лаккі й Маркізом виходили із своєї нори, вас бачив Штубер з поліції моральності. Куди ви тоді пішли?

— Я?

— Ви.

— До «Часинки». Випив два віскі. А Лаккі з Маркізом пішли в «Монако».