— Я правильно все розумію? — гаркнув він на Рата. — Це вдруге за кілька днів у вас з-під носу тікає підозрюваний у вбивстві?

Рат знав, що марно захищатися від Бьома, але все одно спробував.

— Ми не знали, що підозрюваний перебував у будівлі, — сказав він. — Я та мій колега Торнов мали інформацію лише про те, що Ґольдштайна раніше бачили в цій єврейській лікарні. А потім ми дізналися, що його дід...

Бьом його зупинив.

— Звідки ця інформація? — запитав він. — Чому я про неї нічого не знаю?

— Ми не хотіли турбувати головного інспектора через кожний анонімний дзвінок, — сказав Рат.

— Не через кожний. Цей був важливим.

— При всій повазі, пане старший інспекторе, це я прийняв анонімний дзвінок, на який ви тут натякаєте, а не інспектор Рат. І я перебуваю під командуванням старшого інспектора Кіліана з відділу «J», а не під вашим.

Коли Торнов це сказав, Бьом був приголомшений. Він не звик, щоб молодші підлеглі втручалися в розмову дорослих комісарів. І вже точно не таким самовпевненим тоном. Рат теж був вражений, але не показував цього.

— І крім того, — продовжив кандидат в інспектори, — наскільки важливим є такий дзвінок, зазвичай стає зрозумілим лише після того, як його розслідують, як було й у цьому випадку. За останні кілька днів наш відділ перевірив безліч таких дзвінків, більш-менш усі виявилися хибними.

Торнов справді застав Бьома зненацька. Минула мить, перш ніж старший інспектор знову заговорив.

— Тоді скажіть мені, чому все пішло не так, — пробурмотів він вже спокійно, що було своєрідною пропозицією миру.

— Від чергового ми дізналися, що в палаті 102 лежить Якоб Ґольдштайн, — сказав Рат. — Як виявилося пізніше, це був дід Авраама Ґольдштайна.

— І ви хотіли його допитати?

— Саме так.

— Ви бачили американця?

— Коли ми зайшли в палату, його вже не було. Виліз через вікно у двір. А потім він викрав машину швидкої допомоги.

— Яким, чорт забирай, чином його попередили? Напевно, він взагалі не планував виходити у вікно!

Торнов знову почав говорити, проте Рат його випередив.

— Збіг, — швидко сказав він, і кандидат в інспектори знову закрив рота. — Можливо, Ґольдштайн відкрив двері саме тоді, коли ми зайшли в коридор. Він знає моє обличчя; зрештою, ми часто зустрічалися в «Ексельсіорі».