— Ну, так хто власник цього автомобіля?

— Це не працює так швидко. Я вам зателефоную.

— Хай йому грець, добрий чоловіче, поспішіть! — гаркнув Рат на службовця. — Це може бути питанням життя і смерті.

Службовець залишався непохитним.

— Так завжди й буває у відділі «А», хіба ні?

Рат сподівався, що насправді все не так драматично, як він собі уявляв, але він не був в цьому впевнений. Всю цю коротку ніч він не спав. Невідомість гризла його нерви. Що Торнов та його люди зробили із Шарлі? Він хотів притиснути його до стінки. Торнов ніс відповідальність принаймні за два вбивства, ймовірно, їх було більше. Минулої ночі він обговорював свої теорії з Марлоу. Про те, що деякі поліцейські, очевидно, були зацікавлені в розпалюванні війни в кримінальному світі між «Північними піратами» та «Бероліною». І що деякі з них навіть не цуралися вбивства. Вбивств у множині. В яких вони планували звинуватити зловісного американського гангстера, який в цей момент бродив містом і на якого вже полювала преса. Оскільки Штефан Фінк дозволив себе у це втягнути.

Ще не було дев’ятої, коли Рат прийшов до свого кабінету; він був першим. Хай чорти б вхопили того службовця з відділу реєстрації. Хотілося сподіватися, що він скоро вийде на власника машини. Його єдина зачіпка.

У якийсь момент з’явилася Еріка Фосс, а це означало, що була рівно дев’ята година, а трохи пізніше на роботу прийшов і Ґреф. Рат не міг зосередитися, він привітався, але на цьому все. Ґреф сприйняв це як типовий ранковий настрій понеділка і не став копати глибше. Рат наче сидів на розпеченому вугіллі, йому потрібен був власник автомобіля, він мав щось зробити. Чому відділ реєстрації так довго випробовував його терпіння?

— А де наш колега? — обережно запитав Ґреф.

— Боюся, він сьогодні не прийде.

— Захворів?

Рат не відповів, і Ґреф вирішив повернутися до своєї роботи — обдзвонювати магазини, де продавали «Кемел». Безрадісним голосом.

А потім двері в приймальню відчинилися, і Рат застиг на місці, не в змозі повірити власним очам.

На порозі стояв Себастьян Торнов, усміхаючись, ніби нічого не сталося.

— Всім доброго ранку, — сказав він, і Еріка Фосс привіталася у відповідь.

Рат міг власними руками задушити секретарку, яка знову відверто обожнювала новачка. І навіть дружнє колегіальне привітання Ґрефа викликало у нього відразу.

Сам Рат лише гаркнув щось незрозуміле собі під ніс. Йому знадобилася хвилина, щоб впоратися із шоком. Або принаймні відштовхнути його настільки, щоб мати сили нормально реагувати.

Торнов повісив капелюх і пальто й сів за свій стіл.