Газгольдер був фактично величезним бочкоподібним копером{115}, сталевою каркасною конструкцією заввишки приблизно вісімдесят метрів, в якій терпляче виконував свою роботу газовий дзвін. Нагору вела своєрідна пожежна драбина — сталеві сходи, схожі на ті, що є в деяких багатоквартирних будинках. Пройшовши чотири сходові секції, Рат дійшов до першого коридору для технічного обслуговування, які були розміщені приблизно через кожні десять метрів — сталева доріжка у формі кільця, по якій можна було обійти навколо весь газгольдер. Від чого Рат свідомо утримався. Улюблене місце Торнова було на вершині газгольдера, а не в одному з коридорів для техобслуговування, він сам йому про це сказав.

На першій сходовій секції Рат дотримувався свого рішення не дивитися вниз, але в якийсь момент він все ж наважився туди глянути, швидше випадково, й одразу про це пошкодував. Він схопився за поручні й присів. Унизу він бачив, як Геннат сперечався з якимось чоловіком, мабуть, з нічним сторожем. Будда вказував нагору, а Рат намагався дивитися в інший бік, кудись всередину, щоб опанувати запаморочення. Внутрішню частину каркаса заповнював могутній сталевий циліндр, складний, підключений газгольдер, який рухався вдень і вночі, збільшуючись і знову зменшуючись, так само повільно, наче сонце і місяць, і так само невпинно й нестримно, постійно повторюючи свій рух вгору та вниз. Консольні балки за допомогою направляючих роликів ходили рейками, розміщеними у вертикальних сталевих ребрах, і таким чином забезпечували рівномірне «дихання» газового дзвону. Рату навіть здалося, що він бачить, як дзвін повільно опускається, тобто знову «видихає», і на це йому знадобиться ціла ніч. Складний дзвін вагою в декілька тонн опускався з майже непомітною швидкістю, витісняючи газ у труби та в усі численні ліхтарі, які відігравали свою роль в освітленні берлінської ночі.

Лише після того, як Рат дійшов до найвищого коридору тех­обслуговування, він побачив Торнова.

Значить, він справді був тут. Сидів на величезному сталевому дзвоні, який зберігав запаси газу на цілу ніч для половини міста. І не будь-де, а прямо посередині, на великому вентилі, схожому на сталевий пеньок, розміром зі зручний табурет. Біля нього лежав рюкзак.

Рат піднявся на газовий дзвін однією з консольних балок. Як і коридори для технічного обслуговування, злегка вигнута верхня сторона газгольдера по периметру була оточена поруччями.

Він повільно наближався до середини дзвона, це було схоже на невеликий пагорб, на який треба було піднятися; його поверхня неухильно йшла вгору. І там, нагорі, прямо на пласкій круглій вершині сидів він, колишній патрульний поліцейський, чия багатообіцяюча кар’єра кандидата в інспектори закінчилася, навіть не встигнувши по-справжньому розпочатися. Чоловік з ідеальною посмішкою. Себастьян Торнов, грішний янгол.